Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Так ти ж зараз випустила частину драконячої аури що належить Дикому і напевне тому вони і від тебе й тікали. 

– Що? – я одразу поглянула на свої руки в надії все ж побачити ту кляту ауру, але марно.

– Навіть і не намагайся, темні не можуть бачити ауру ні свою, ні інших – пояснив мені Грейсон розчарованим голосом.

– Але як ти дізнався про неї якщо не бачиш? – задала логічне питання.

– Ми її хоч і не бачимо, але можемо її відчувати і зараз від тебе фонить саме його аурою. Скоріш всього через те, що у тебе його мітка.

– А як же моя аура?

– Вона теж на місці тільки зараз в перемішку з його. Просто заспокой у собі ту дрібку драконячої суті що зараз прокинулася. Ти її відчуєш якщо спробуєш зазирнути у власну суть темних. 

Я послухала його і спробувала зробити як він і сказав, зазирнути у власну суть. Тобто у середину, я ж правильно зрозуміла? Надіюся що так. Заплющивши власні очі я заглибилася подумки у себе і через хвилину, коли всі навколишні звуки зникли я і дійсно відчула в собі холод темряви темних і малесенький, зовсім крихітний золотий вогник як у Нокса. 

То це він і є? Такий маленький. Вогник сколихнувся начебто почувши мої думки і запалахкотів ще дужче. 

“Ти мене чуєш?” – запитала подумки золотий вогник і той заблищав розпалюючись сильніше. Значить так.

“Тихо, тихо маленький. Заспокойся, а то мені від тебе трохи спекотно.” – лагідно заговорила до нього і той притих – “Можеш трохи сховатися, щоб тебе було не так помітно поміж моєї аури?” – попросила і той зменшився ще трохи.

Все різко обірвалося, як тільки до мене долинув стукіт у двері що змусило мене різко розплющити очі. Відчинивши двері, переді мною стояла служниця з тацею їжі, але не яку я бачила.

– Я принесла вам поїсти Даро – мовила та з насторогою зиркаючи у мою сторону. В мене що, так і не вийшло сховати ауру?

Кивнула їй що та може заходити і вона не чекаючи ні хвилини занесла тацю всередину і швидко вилетіла з кімнати, побажавши мені гарного ранку.

– В мене не вийшло сховати ауру? – запитала Грейсона зачиняючи двері.

– Чого ж вийшло, просто тепер вона на тобі буде відчувається постійно. Тільки зараз стала меншою, пропускаючи більше твоєї аури назовні.

Я жалібно простогнала.

– Але ж це не привід кожен раз на мене дивитися, як на якогось вбивцю – обурилася.

– Скоріш всього вони не через твою присутність так реагують, а радше через те що відчувають на тобі ауру Дикого. Тому і обходять тебе десятою дорогою, бо бояться нарватися на нього. – а потім Грейсон насупився наче йому не сподобалося говорити про причетність Дикого – Тож годі, відкинемо поки цю тему, а ти сідай і їж.

Я слухняно сіла за стіл і на мій подив коли до мого носа торкнувся теплий аромат їжі, в мене звело живіт від нестерпного голоду що здавалося я б з'їла навіть слона. І що дивне, ще до того поки не відчула запах їжі, я зовсім не відчувала себе голодною. Тому я одразу взялася до їжі з жадібністю її поглинаючи.

Ми з Грейсоном вели спокійну і невимушену розмову про душі. Захоплено й енергійно розглядаючи всі можливі варіанти, не залишаючи жодної дрібниці. 

І коли моя тарілка вже стигла спорожніти Грейсон на деякий час похмурніша зробившись сірим у моїх очах мов дим. Він знервовано перебирав пальцями, деколи торкаючись своєї короткої бороди. Хоча ще секунду назад він сидів з чудовим настроєм. 

В якийсь момент Грейсон підвів на мене свої сірі очі у яких читалася залізна рішучість і мертвий холод у своєму рішені, що в мене викликали мурашки по спині. 

– Маріє, мені треба буде дечого тебе навчити – мовив з холодом замість дихання. Зараз темний був серйозним як ніколи.

– Це стосовно магії? – уточнила, бо останній час ми відклали свої уроки по ній.

– Так – підтвердив зі сталевим блиском в очах що мало не різав, продовжив – я хочу тебе навчити стирати душі.

Ловіть новиночку!! ( •̀ ω •́ )✧ І дуже дякую за ваші серденька і підписку це дуже мотивує!!! Приємного вам читання!