Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"

Це був мур навколо центральної частини Джидраша, столиці Кашфи, де сидів на троні Люк. Нижче знаходилися чотири величезні споруди. Одна з них — королівський палац, а інша, просто навпроти нього, на протилежному боці Площі — Храм Єдинорога. Ми бачили також дахи безлічі менших будівель. Трохи віддалік виднівся флігель того палацу, звідки Ґрілл забрав мене, перервавши моє побачення з королевою. Здається, що це було так давно... Я роздивився крізь буяння плюща навіть зірвану віконницю на нашому вікні.

— Туди, — мовив я, показавши на вікно. — Там я бачив її востаннє.

В один змиг ока ми вже стояли посеред кімнати. Крім нас, тут нікого не було.

У кімнаті встигли прибратися, ліжко заправили. Я витяг свої Козирі, знайшов карту Корал. Я вдивлявся в неї, поки вона не стала крижаною. Відчувши присутність Корал, я ввійшов у контакт.

Вона була там, і її там не було. Це було безладне й викривлене відчуття присутності, як буває уві сні або в ступорі. Я провів рукою над картою, припиняючи наш невдалий контакт.

— Що сталося? — запитав Юрт.

— Гадаю, вона під наркотиками, — відповів я.

— Це вказує на те, що вони її вже схопили, — сказав він. — Ти зможеш знайти, де її тримають, якщо вона в такому стані?

— Вона може бути і в сусідньому будинку, на лікуванні, — сказав я. — Коли ми бачилися з нею, вона ще не почувалася здорового.

— То що ми робимо?

— У будь-якому разі ми мусимо переговорити з Люком, — сказав я, відшукуючи потрібну карту.

Як тільки я витяг її, контакт встановився миттєво.

— Мерліне! Де тебе чорти носять? — поцікавився він.

— Якщо ти в палаці, я по сусідству, — відказав я.

Він підвівся, і я побачив, що раніше він сидів на краю ліжка, підібрав з підлоги зелену сорочку з довгими рукавами й прикрив нею свою чималеньку колекцію шрамів. Краєм ока я наче помітив ще когось у ліжку біля нього. Він щось промурмотів у той бік, але я не розчув, що саме.

— Треба поговорити, — сказав він, намагаючись пригладити розкуйовджене волосся. — Забери мене.

— Гаразд, — відгукнувся я. — Тільки хочу тебе попередити, що зі мною мій брат Юрт.

— Він має при собі меч мого татуся?

— Ммм... Ні.

— Спробую не вбити його просто зараз, — відказав він, заправляючи сорочку в штани.

Він ривком сунув руку вперед. Я впіймав її та стиснув. Він ступив крок і приєднався до нашого товариства.

8

Люк вишкірився до мене, люто глипнув на Юрта.

— Де тебе все ж таки носило? — поцікавився він.

— Був у Дворах Хаосу, — сказав я. — Мене викликали через те, що помер Свейвілл. Саме зараз іде повним ходом похорон. Ми вислизнули звідти, коли я довідався, що Корал загрожує небезпека.

— Я знаю... тепер, — промовив Люк. — Вона зникла. Її викрали, схоже на те.

— Коли це сталося?

— Наскільки я можу судити, позаминулої ночі. А що тобі про це відомо?

Я подивився на Юрта.

— Різниця в часі, — зауважив він.

— Завдяки Корал виникає шанс набрати кілька очок, — пояснив я Люкові, — у нескінченному герці між Лабіринтом та Лоґрусом. Тому за нею вирядили агентів Хаосу. Але вона потрібна їм цілою та неушкодженою. Нічого поганого з нею не станеться.

— Навіщо вона їм потрібна?

— Схоже, вони вважають, що кращої кандидатури для коронації в Телбейні, тепер, коли Судний Камінь став частиною її анатомії, не знайти.

— То вони хочуть її королевою; а хто ж стане новим королем?

Раптом я відчув, що обличчя мені мов жаром обсипало.

— Ну, ті люди, що її захопили, бачать на цій посаді мене, — проказав я.

— Оце так новина! Мої вітання! — вигукнув він. — Принаймні я буду не єдиний, хто влип як муха в мед.

— Що ти маєш на увазі?

— Це царювання ще та заморока, скажу я тобі, старий. Не варте дірки з бублика. І на якої лихої години я вляпався в це лайно? Хто завгодно лізе до тебе, і ти мусиш марнувати на нього час, а коли наче нікого нема, хтось усе одно сидить у тебе на хвості.

— Чорт забирай, тебе ж щойно коронували! Зачекай трохи, і все утрясеться.

— «Щойно»? Місяць з гаком минув!

— Різниця в часі, — повторив Юрт.

— Ходімо, пригощу тебе кавою, — сказав Люк.

— Ти завів тут каву?

— Вона мені потрібна, старий. Сюди, — він провів нас крізь двері, завернув ліворуч, попростував до сходів.

— Мені тут стукнула кумедна думка, — сказав він, — коли слухав твою балачку, що тебе пхнуть на короля, а Корал — бажана королева, і таке інше. Я можу розірвати наш із нею шлюб як раз та два, оскільки тут я керую. Отже, ти хочеш її собі королевою, а я хочу укласти з Амбером цю угоду щодо Золотого Кола. Здається, тут є можливість кожному отримати свій шматочок щастя.

— Усе значно складніше, Люку. Я не хочу цієї посади, і, боюся, для всіх нас буде дуже погано, якщо Корал потрапить до рук моїх родичів із Дворів. Останнім часом я багато про що довідався.

— Наприклад? — запитав Люк, відчиняючи приховані двері, що вивели нас на вуличку позаду палацу.

Я знову подивився на Юрта.

— Він теж боїться, — зауважив я. — Саме тому останнім часом наші стосунки стали більш душевними.

Юрт кивнув.

— Існує ймовірність, що Бранд частково міг стати жертвою плану, розробленого у Дворах, — промовив він, — плану, що є частиною стратегії, якої там і досі притримуються.

— Краще нам піти й гарненько поснідати, — сказав Люк. — Вертаймося назад, поїмо на кухні.

Ми пішли за ним стежиною крізь сад.

І отак ми сиділи, їли, розмовляли, а за вікном розгорявся день. Люк зажадав, аби я знову спробував сконтактувати з Корал через її Козир, я спробував, і знову безуспішно. Він чортихнувся, кивнув і сказав:

— Ви прибули сюди вчасно. Мені повідомили, що її викрадачі нещодавно вирушили Чорною дорогою.

— Усе сходиться, — зазначив я.

— Але я маю підстави вважати, що до Дворів вони повернуться без неї.

— Он