Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

- А якщо не будемо? – вигнула брови Адена, спробувавши кинути виклик поглядом Альбрехту.

- Тоді ви тут замерзнете! Чи вас з’їдять вовки.

Сестри перезирнулися. В очах обох з’явилося занепокоєння. Потупцювавши  трохи, дівчата нарешті щось вирішили.

Рада з Альбрехтом мовчки за ними спостерігала на відстані. Головне для них було зараз не показати навіть тіні страху. Нехай ті думають, що перед ними повносилий Золотий Дух.

Через довгих п’ять хвилин ті нарешті погодилися. Рада від полегшення ледь не видихнула, вчасно стримавши маску холодності на обличчі.

- Ходімо за нами. – мовив Альбрехт, направляючись до стежки, що йшла недалеко від тої звідки вони прийшли.

Через декілька метрів хлопець відчув, як хтось намагається пробитися через його ментальний щит. Магія, якою це робили була близькою їм, тому Альбрехт прочинив завісу.

«Альбрехте, усе нормально?! – наляканий голос Крістіни задзвенів у голові хлопця. – Чого ви пішли туди самі?! Треба допомога?!»

«Усе добре. У лісі спрацювала чиясь пастка. Ми вже повертаємося! Заспокой усіх. Ворогів поблизу немає!»

Крістіна ще деякий час невдоволено бурчала, що вони легковажно ставляться до своїх життів. І що ще раз пережити їх смерть вони не зможуть.

Це розчулило Альбрехта до глибини душі. Він переповів після усе Раді. Дівчина усміхнулася, вперше за півгодини. 

* * *