Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Рада сиділа у наметі, який вони ділили з Мерліном схрестивши ноги. По тому, як рівномірно звучало її дихання, Альбрехт розумів, що дівчина далеко звідси. Він не пам’ятав коли вона останнім часом медитувала. Хоча й наголошувала спочатку, що це дуже важливо.

Чомусь саме зараз йому конче захотілося поговорити.

Переступивши з ноги на ногу, Альбрехт пройшов наметом до невеличкого столику де стояв глечик з водою. Наповнивши кружку, хлопець, сперся рукою на столик, та зробив неквапливий ковток. Це вийшло голосно.

Ніс дівчини трохи скривився. Через декілька секунд вона відкрила одне око, невдоволено зиркнувши на друга.

- Можна тихіше?

- Пробач. Я не навмисне. – чесно покаявся друг.

Поставивши кружку, він підійшов та присів на край її ліжка.

- Що? – запитально глянула на нього дівчина.

- Та нічого.

Рада цокнула язиком, закотивши очі.

- Кажи вже. Бо те, як чешеться твій язик я на відстані відчуваю. Про що ти хотів поговорити?

- Про принцес.

- І що з ними?

- Ми не можемо залишити все як є. Вони будуть здіймати бучу у таборі. Вони вже це роблять. Три години тут, а вже встигли пересваритися з половиною.

- Ти перебільшуєш. – Рада нічим не виказувала, що не жартує. Її голос звучав серйозно, ніби вона справді замислилася над цією задачею. – Щоб пересваритися з половиною, їм треба обом сваритися по декілька секунд з кожним. Або навіть менше. У нас багатсько людей.

Тепер вже цокати язиком та закочувати очі, прийшла черга Альбрехта.

- І що ти пропонуєш? – спитала вона.

- У нас у таборі є двоє не зовсім людей. Вони цього ще не знають. Але у їх крові я почув запах безсмертя.

- Конкретніше. – Рада розігнула ноги, поставивши ступні на теплий килим, що встеляв землю.

- Сава та Святозар. У них ідеальні данні, щоб стати одними з жителів Свериду.

Рада здивовано вигнула брову.

- Нумо розкажи мені, як це робиться? – дівчина подалася уперед, скрививши губи в іронічній посмішці. – Бо я ніколи не створювала богів. Не пробуджувала їх силу. Я б залюбки деяких вбила б.

- Я не знаю точно як, але це не складно. Ти б не хотіла мати на Свериді когось, хто буде вірний нам?

Рада замислилася.

- Я не впевнена, що вони погодяться віддати смертне життя, та полишити цей світ.

- А якщо я скажу, що їх сили наче двійники сил принцес? Наче вони були створені, щоб знаходитися поряд з ними.

- Ти ж не хочеш сказати про Суджених? Бо я такого в жіночих фентезі романах начиталась. – скривилась Рада.

- Не зовсім. Але якщо звести їх, то у нас буде важіль, яким ми зможемо контролювати Сверид. Вони вірні нам. А якщо їм вдасться вкрасти серце дочок Алмеса, тоді Аврора навіки втратить контроль над тим світом.

- Альбрехт, ти чортів звідник. – хихикнула Рада, плеснувши долонею йому по плечу. – Що ти хочеш робити? Будеш поїти їх приворотним зіллям?

По тому, як потемніли очі Альбрехта Рада зрозуміла, що зачепила важку для нього тему.

- Невже я можу бути таким покидьком? Краще вже вбити мечем, ніж вбивати довго коханням.

- Тоді як? Як змусити їх не просто зацікавитися один одним, а покохати? По справжньому.

- Розмова. Для початку.  А перед тим треба трохи збити пиху з вогняної леді.

- Думаєш звичайної розмови вистачить?

- Я це знаю. Нічого не зближує, як щира розмова. Але для неї треба зробити підґрунтя. Ось про це я хочу тебе попросити. Я знаю що тобі по силам це.

Рада відкинулась назад, спершись на руки. Деякий час вона просто дивилася на нього знизу вгору.

- Я знаю, що може збити пиху. – її очі наче заволокло туманом. – Безчестя…

Альбрехт широко відкрив очі. Йому відразу згадалася їх зустріч тоді на перевалі. Рада змінилася, ніби якась частинка її померла.

- Нехай налякають її не більше! Я хочу щоб вона відчула, як бути смертною! Я не хочу, щоб вона ненавиділа чи боялася чоловіків.

- Як хочеш. – знизала плечима Рада.

Альбрехт прикусив губу, роздумуючи над питанням, що хотіло зірватися з його губ. Він боявся про це спитати від початку.

- Що з тобою зробив Морл?

У наметі залягла тиша.

- Він нічого. – по губам дівчини сковзнула сумна посмішка. – Він віддав мене своїм воїнам. – побачивши, як спалахнув жах у його очах, Рада посміхнулась більше. – Вони всі мертві… Це було для мене жорстоким уроком. Нічним кошмаром на деякий час. Але врешті у мене був ти, хто допоміг мені не сковзнути у параною та депресію. Я не боюся чоловіків. Не бачу в кожному з них тих, хто мене скривдив. До того мене намагалися скривдити, ще до них… Пробач. Я не знаю чому те бовкнула. – дівчина сховала погляд. – І для чого зізналася… Тепер ти будеш знати, що я не чиста. Вже використаний матеріал…