Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

Мурке взяв зі столу цидулку, встромив у рот сигарету й, глянувши в папірець, почав:

— В обох ваших виступах слово «бог» ужите рівно двадцять сім разів, отож я проситиму вас двадцять сім разів промовити нам вислів, який треба вклеїти натомість. Взагалі, ми були б вам дуже вдячні, якби ви проказали нам його тридцять п'ять разів, щоб ми потім, коли візьмемося вклеювати, мали деякий запас.

— Гаразд,— усміхнувся Бур-Малотке й сів.

— Тут, щоправда, є одне ускладнення,— провадив Мурке.— Слово «бог» у ваших виступах пов'язане з іншими словами, тому вислів «та вища істота, яку ми шануємо», треба з ними узгодити. Усього ми маємо,— він привітно всміхнувся Бур-Малотке,— п'ятнадцять називних відмінків, себто «та вища істота, яку ми шануємо», сім родових —«тієї вищої істоти, яку ми шануємо», п'ять давальних —«тій вищій істоті, яку ми шануємо», і ще одну кличну форму — там, де ви кажете: «О господи!» Я дозволив би собі порадити вам залишити кличну форму — промовити ще: «О ти, вища істото, яку ми шануємо!»

Бур-Малотке вочевидь не сподівався таких перепон; він трохи аж спітнів, необхідність узгодження між словами неабияк його стурбувала.

Мурке вів далі.

— Загалом,— так само ввічливо й приязно казав він,— щоб двадцять сім разів промовити цей новий вислів, потрібно хвилину й двадцять секунд, тимчасом як слово «бог», проказане двадцять сім разів, забирало тільки двадцять секунд. Прийнявши запропоновані зміни, ми повинні скоротити кожен ваш виступ на півхвилини.

Бур-Малотке вкрився ще ряснішим потом. Подумки він уже лаяв себе за свій клятий сумнів релігійного характеру, а вголос запитав:

— Чи ви вже повирізали слово «бог»?

— Так,— відповів Мурке, дістав з кишені бляшану коробочку для сигарет, розкрив її й простяг Бур-Малотке: там лежали манісінькі клаптики темної стрічки.— Осьде слово «бог», що його ви промовили двадцять сім разів,— тихо сказав Мурке,— може, візьмете собі?

— Ні,— люто мовив Бур-Малотке,— дякую. Я поговорю Щодо цієї хвилини з директором. Які передачі йдуть за мною?

— Завтра,— повідомив Мурке,— після вашого виступу йде хроніка культурного життя, редактор передачі — доктор Грем.

— До біса,— сказав Бур-Малотке,— з Гремом не дійдеш згоди.

— А післязавтра,— провадив Мурке,— за вами йде передача «Полинемо в таночку».

— А, Гуглім,— простогнав Бур-Малотке.— Відділ дозвілля зроду не подарував культурі й чверті хвилини.

— Правда,— охоче підтримав Мурке,— не подарував.—. Він надав своєму молодому обличчю виразу безмежної скромності.— Принаймні відколи я тут працюю.

— Ну добре,— мовив Бур-Малотке й глянув на годинника,— за десять хвилин ми, певне, скінчимо, тоді я перебалакаю з директором за цю хвилину. Нумо до роботи. Ви можете дати мені свого папірця?

— Залюбки,— сказав Мурке,— я вже знаю всі цифри напам'ять.

Коли Мурке увійшов до невеличкої заскленої кабіни, технік відклав газету набік і всміхнувся до нього. За всі шість годин роботи в понеділок та вівторок, коли вони вдвох переслухували виступи Бур-Малотке й робили з них вирізки, Мурке з техніком не перемовилися й словом; вони лише подеколи зглядалися між собою та під час перерв то технік Мурке, то Мурке технікові простягали сигарети; і тепер, побачивши, як технік усміхнувся, Мурке подумав: «Коли тільки на світі є приязнь, то ця людина мені приятель». Він поклав на стіл коробочку з клаптиками, повикраюваними з виступів Бур-Малотке, і тихо мовив:

— Зараз почнеться.— Увімкнувши студію, він проказав у мікрофон: — Я гадаю, пане професоре, можна обійтися без проби. Почнімо відразу. Я просив би вас почати з називного.

Бур-Малотке кивнув головою. Мурке вимкнув свій мікрофон, натиснув кнопку, в студії спалахнула зелена лампочка, і вони почули урочистий, театральний голос Бур-Малотке:

— Та вища істота, яку ми шануємо, та вища істота...

Бур-Малотке тягся губами до мікрофона, ніби хотів його поцілувати. Піт котився в нього по обличчі, і Мурке крізь скляну стінку кабіни якусь мить незворушно дивився на його муки; тоді раптом вимкнув Бур-Малотке й, поки стрічка докрутилась до кінця, втішався, дивлячись на нього поза склом, наче на яку гладку й дуже гарну рибину. За хвилину він знов увімкнув студію і спокійно сказав:

— Дуже шкодую, але стрічка виявилася неякісна, і мені доведеться просити вас повторити називний спочатку.

Бур-Малотке став клясти, але то були прокльони, що їх слухав сам тільки він, бо Мурке вимкнув його і ввімкнув аж тоді, як Бур-Малотке взявся проказувати:

— Та вища істота...

Мурке був надто молодий і мав себе за надто інтелігентного, щоб любити слово «ненависть». Але тепер, дивлячись крізь скло на Бур-Малотке, що вже заходився виголошувати родовий, він раптом зрозумів, що таке ненависть; він ненавидів цього високого, огрядного, показного чоловіка, чиїми книжками, загальний тираж яких становив два мільйони триста п'ятдесят тисяч примірників, захрясли всі бібліотеки, всі книгарні й книжкові шафи,— ненавидів його й навіть ані на мить не пробував погамувати ту ненависть. Коли Бур-Малотке проказав два родових відмінки, Мурке знов увімкнув студію й незворушно сказав:

— Даруйте, що я вас перебиваю: називний відмінок вийшов чудовий, перший родовий також, а