Читати книгу - "Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш"

Коли я розплющую очі, то не відразу усвідомлюю де знаходжуся. Стеля виглядає зовсім інакше, не така, як у моїй кімнаті. Та й матрац набагато м'якший. І лише за кілька секунд мої щоки заливаються рум'янцем. Я згадую з ким я та де провела ніч.

За вікном починає світати, а це означає, що зараз ранній ранок і поспала я від сили годину, може півтори.

Закушую опухлу від поцілунків губу і перевертаюсь на бік. Я хочу подивитися на Ведмедя. Впевнена, що він дуже гарний, коли спить. Ось тільки зробити це мені зовсім не виходить, тому що подушка по сусідству з моєю порожньою. У ліжку я є одна. Ведмедя немає.

Я тут же сідаю на ліжко і злегка кривлюсь. Там усе ще болить і трохи тягне.

Я вже встигаю злякатися, що Михайло залишив мене тут одну, як чую, що у ванній кімнаті ллється вода. Зажмурююсь і тихенько видихаю. Все добре, Ведмідь просто приймає душ.

Обертаю простирадло навколо тіла і встаю з ліжка. Підходжу ближче до вікна. Вигляд тут просто чудовий. Неймовірний. Як і минула ніч...

Коли Михайло виходить з ванної кімнати, я відразу обертаюся. Щоки починають горіти. Він виходить з ванної кімнати майже оголений, лише навколо стегон обгорнутий рушник.

- Прокинулася? - Михайло окидає мене поглядом і відразу підходить до столу. Щось шукає.

- Так, - згідно киваю.

- Тоді йди в душ, там уже вільно, - взявши зі столу свій телефон, знову кидає на мене короткий погляд.

Я розгублено киваю. Мабуть, має якісь проблеми чи важливі справи? Якщо він шукав телефон, а тепер насупившись щось у ньому дивиться.

Ну і добре, що я так рано прокинулася, якраз додому встигну раніше, щоб менше батько кричав.

Саме з цими думками прослизаю у ванну кімнату. Душ намагаюся прийняти швидко. Між ніг і справді надто тягне. Статеві губи стали більшими. Це нормально? Так буває після сексу? Потрібно буде прописати в інтернеті та почитати. Намилюю тіло ароматним гелем. Підставляю обличчя під теплі струмені води. У голові цілковита каша.

У нас зараз з Ведмедем буде романтичний сніданок. Після цього, мабуть, він відвезе мене додому і призначить день нового побачення. Від цих думок на шкірі з'являються приємні мурашки.

З ванної кімнати я виходжу у величезному банному халаті та з дурною усмішкою на обличчі. Цілком впевнена в тому, що Михайло вже замовив ароматні круасани та каву.

У перші секунди я гублюся від того, що бачу чоловіка при повному параді. Він уже в костюмі, навіть краватку зав'язав. На цю мить він зайнятий запонками. Я ж ніби застигаю. Ноги приростають до підлоги. Не можу поворухнутися. Начебто вже внутрішньо розумію, що щось не так, але остаточно вірити не хочу.

- Мені потрібно їхати, - Михайло підіймає голову, і вимовляє, коли помічає мене, - номер оплачено до обіду, тож можеш ще поспати.

- Може поснідаємо разом? - Вимовляю якимось тремтячим голосом. На мене це мало схоже. Але й у такому стані я теж уперше. Я втрачена. Не розумію, що відбувається. Точніше не дозволяю собі в це повірити.

- Можеш замовити сніданок, його запишуть на мій рахунок.

Ведмідь бере з тумбочки телефон, дивиться на екран, після відправляє його у внутрішню кишеню піджака. Я на автоматі за ним спостерігаю. Цілком не розумію, що мені робити надалі.

- У тебе термінові справи? - Голос продовжує зрадливо тремтіти. Михайло знову на мене дивиться. Примружується після того, як кілька секунд уважно вивчає мене поглядом.

А потім починає йти до мене. Я раптом розумію, що тремчу. За секунду стає настільки холодно та самотньо.

- Соня, - його голос не такий, як уночі, зовсім не ніжний. Він скоріше з роздратованими нотками. Начебто я його злю, - давай тільки без сцен і скандалів, добре?

Я ж ляскаю віями. Стає так погано. Жахливо. Горло стискається. Усередині так холодно, наче я стою на вершині гори, а на вулиці мінус тридцять.

Ведмідь торкається моєї щоки великим пальцем, легенько погладжує.

- Кожен з нас усвідомлював, що це зв'язок без зобов'язань. Вночі було добре. Але не в моїх правилах повторювати випадкові зв'язки.

Ось тепер навіть дихати стає важко. Хапаю ротом кисень, а його ніби немає. Легені обпалює від нестачі повітря.

- Випадкові зв'язки? - Вимовляю пошепки.

- На тумбочці я залишив тобі конверт. Порадуєш бабусю, купиш подарунок, який хотіла.

Ці слова як хльостка ляпас. Я роблю крок назад, скидаю з лиця його руку. Його торкання раптом стали неприємно обпалювати.

- Я не повія! - Випльовую йому в обличчя.

- Якби я тебе такою вважав, то не став би спати з тобою.

Ведмідь вимовляє це якимось нудним тоном. Я для нього тягар. Він хоче якнайшвидше звідси піти. А я… мене душать зсередини сльози та образа. Адже я закохалася... повірила... А він...

- Іди, - все, що можу вимовити. Відчуваю, що секунда-друга і з очей струмком поллються сльози.

- Бережи себе, дівчинко. І надалі думай з ким зв'язуєшся, бо світ дуже жорстокий. Тебе можуть образити. Не кожен виявиться таким, як я.

Дякую. Цінний урок. Надалі знатиму, що світ сповнений таких недолюдків як ти.