Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"

Чергова поява офіціанта нас відволікла. Страви мали настільки спокусливий вигляд, що в мене мимоволі прокинувся апетит. Я сама не помітила, як швидко все з'їла. Варто було лише спробувати, я не змогла зупинитися. Підняла погляд і зіткнулася з очима Дем'яна, що пропалюють наскрізь. Він стежив за мною, ловив кожен рух. Напевно, від цього мало б стати незатишно. Але я нічого такого не відчула.

–– Шкода, –– кинув він і насупився.

Я нерозуміло підняла брову.

–– Доведеться їхати на чортову вечерю, –– пояснив Байсаров. –– А я б вважав за краще знайти нам цікавіше заняття.

–– Що ти, я дуже хочу познайомиться з твоїми родичами, –– нарочито милим тоном заявила я. –– Упевнена, на мене чекає багато сюрпризів і відкриттів.

–– Невже? –– хмикнув Дем'ян.

Звісно, я не особливо горіла бажанням знайомитися із сім'єю Байсарових ближче. Взагалі, не відчувала такого бажання, якщо чесно. Однак "цікавіші заняття", які Дем'ян міг би придумати, напружували набагато сильніше. Вже краще вечеря з ріднею.

Ось тільки я пошкодувала про своє рішення, лише варто було переступити поріг величезного особняка.

Ну і місце. Здавалося, кожен куточок тут просякнутий снобізмом і пафосом.

Це навіть на будинок не було схоже. Радше вже на музей. Стиль помітно відрізнявся від того, який панував в оселі Дем'яна. Різьблене дерево. Золото. Кришталь. Безліч дзеркал. Я ніби потрапила до палацу французького короля. На кілька століть назад.

Не можна сказати, що обстановка була позбавлена смаку. Скоріше просто всього виявилося занадто багато. Або ж я не розбиралася в моді для багатіїв. Вензелі на меблях нічого мені не говорили.

Людей тут було багато. Уявляючи сімейну зустріч, я чекала побачити лише родичів Байсарова, але тут зібралося значно більше запрошених. Напевно, друзі сім'ї, партнери по бізнесу.

Я зрозуміла, що помилилася, коли Дем'ян почав мене всім представляти. Формальні фрази, фальшиві посмішки. Усе це йшло фоном. Розмови не несли особливого сенсу. Я з подивом усвідомила, що тут і справді перебувають тільки Байсарови, причому їх дуже багато. Дядьки. Брати. Їхні дружини. Невістки. Сестри. І кожен, кому Дем'ян повідомляв, хто я, дивився на мене з підозрою, вивчали від маківки до п'ят.

Ніхто не посмів наговорити гидоти, як Байсаров-старший, але було очевидно, всі ці люди від мене не в захваті. Складалося таке враження, ніби вони чекають моєї помилки, найменшого промаху. І тоді страшенно зрадіють.

Була тут і Аліса. Вона розплилася в наскрізь брехливій усмішці. При Дем'яні поводилася так, ніби ми з нею стали найкращими подругами. Але варто було чоловікові відвернутися і привітати когось, його сестра миттю змінилася в обличчі і примружила очі, поглядом обіцяла мені, що нічого хорошого попереду не чекає.

–– Вискочка, –– глухо кинула вона. –– Валила б ти звідси, поки не пізно. Тобі не місце в нашій сім'ї.

–– Правда? –– я удавано округлила очі. –– А мені тут до чортиків подобається. Я вже з усіма спільну мову знайшла. Ваш батько взагалі наймиліша і найприємніша на світі людина.

Аліса точно задихнулася від обурення. Не могла зрозуміти, знущаюся я чи справді говорю всерйоз. Дем'ян знову повернувся до нас, і тоді вона швидко розпрощалася і забралася геть.

А поруч виник новий родич.

–– Мій молодший брат, –– сказав Дем'ян. –– Емін.

Тон Байсарова змінився, наче навіть пом'якшився, і це мене здивувало. Інших родичів він представляв так, ніби кожне слово цідив крізь зуби. Він сам був не радий їхньому товариству. Але тут виявив незвичну люб'язність. Схоже, Емін –– єдиний родич, який не викликав у нього роздратування.

–– Ну і красуню ж ти знайшов, братику, –– присвиснув хлопець і пройшовся по мені таким поглядом, від якого стало ніяково, а потім широко посміхнувся, звертаючись уже прямо до мене: –– Ти впевнена, що вибрала того Байсарова, якого треба?

–– Вона впевнена, –– похмуро кинув Дем'ян. –– Вона моя дружина.

–– Майбутня дружина, –– знизав плечима. –– Хто знає, чи дійде до весілля?

Так, він що мені підморгнув? Ну й нахаба. Хоча тут уся сім'я така, як на підбір.

…

–– Тобі пора, Еміне, –– жорстко кинув Байсаров.

–– Я нікуди не збираюся... –– почав він, але зупинився під важким поглядом. –– Хоча взагалі й справді треба перекинутися кількома словами з нашим татком.

Останнє слово він промовив так нібе «татко» означало щось дуже образливе.

Хлопець посміхнувся мені та поспішив піти.

–– Ти чому не в дусі? –– запитала я, повернувшись до Дем'яна. –– Здається, твій брат єдина людина, з якою справді можна тут поговорити, а ти налетів на нього без причини. Доречі, я думала, лише в тебе складні стосунки з батьком, а він також не в захваті. Чому?

–– Запала?

–– Що?

–– Залипла на моєму братику? –– скривився.

–– Та з чого ти це береш?

Байсаров нічого не відповів, тільки похмурів ще сильніше, ніж раніше.

–– Усі витріщаються на тебе, –– видав нарешті.

–– Ну мабуть, їм цікаво, кого ти вирішив узяти за дружину.

Він буквально щелепами заскреготів. Буквально сказився.

Гаразд, не важливо. У нього завжди був поганий характер. Він страшенно ревнував. До всіх навколо. Видно, тому що сам гуляв на стороні та постійно підозрював мене в чомусь подібному.

–– Я скоро повернуся, –– раптом заявив Дем'ян. –– Будь тут.

–– Ти залишиш мене саму? –– запитання вирвалося проти волі.

Не те щоб я хотіла більше часу провести з ним наодинці. Просто без нього в цьому тераріумі було занадто незатишно.

–– Ніхто не посміє до тебе підійти, –– Байсаров ніби прочитав мої думки. –– Мужики в твій бік навіть не глянуть. А з бабами сама розберешся. У тебе гострі кігтики.

Він попрямував до свого батька. Я ж постаралася побороти хвилювання.

Чоловіки й справді немов боялися на мене дивитися. Хіба що кидали погляди нишком. Мазнуть очима і відвернуться.