Читати книгу - "Покохай мене, Стефанія Лін"

Між нами тиша. Вона тисне, душить, давить. 

— Наскільки добре її знав ти? — ставлю питання. 

— Немає значення, бо вона мертва. — холодно лунає. — Допивай чай. 

Звужую погляд. Наказує. Ніколи, мабуть, не перестане. Данте встає, повертається спиною. Ковзаю очима по тілу. Аура Марка така сильна, впливає на людей на відстані. Я постійно перебуваю під її впливом. Зараз мала б думати про Домініку, а в голові він і наше єднання в машині. І моє рішення про інше життя. 

— Ти забереш мене? — слова ковзають у тиші якорем. Падають, на дно тягнуть. Обох. 

Не обертається. 

— Я приїхав змінити твоє життя, Сабріно. Заберу. Тільки пам'ятай, що фізична близькість це не емоції. Не покохай мене випадково. 

Йде. А я сміюся. Тихо, істерично, не зводячи погляду з порожнього простору. Пізно. Я вже…