Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

— Професор Рейк сам казав, що між ненавистю і пристрастю межа тонка. – Елла вирішила нагадати мені слова декана. – Та й щось мені підказує, що він тебе не вижене. Тому, бажаю тобі удачі і тікаю.

— Ну дякую. – відповіла їй у слід.

Я йшла до кабінету декана, рахуючи кожен свій крок. Мені досі не вірилось, що я наважилась до нього піти. Серце, з кожним кроком, билося швидше, а руки ставали мокріші. Я ще не до кінця продумала план, та краще спробую, ніж буду шкодувати, що здалась.

— Професор Рейк? Ви тут? – запитала я відчиняючи двері.

— Заходьте, адептка Ренніс. – відповів декан та продовжив складати книги на полицях. – Щось трапилось?

— Ні, – відповіла я, стараючись не дивитись професору в очі. – тобто так. Я хотіла…

— Адептка Ренніс, не тратьте мій час. – суворо сказав професор. – Якщо ви щось хочете, то кажіть, а як ні, то я вас не тримаю.

Я зробила спочатку один невпевнений крок в сторону професора, а тоді набралась впевненості і зробила те, за чим сюди прийшла. Я швидко скоротила дистанцію між нами та потягнула професора на себе. З несподіванки він не встиг зреагувати, чим я і скористалась. Наші губи зустрілись дуже швидко, і я намагалась втягнути Рейка в цей танець, щоб він не встиг зрозуміти мій план. На щастя, професор швидко забрав ініціативу поцілунку на себе. Цей поцілунок не був подібний на той невмілий в інтернеті і тим більше не був таким ніжним, як з Алексом. Професор Рейк цілувався дуже вміло, його поцілунок був пристрасним та навіть грубим. Його губи заставляли втрачати звʼязок з реальністю, я навіть на хвилину забула чого сюди прийшла, а екзамен став абсолютно неважливим. Але це була лише хвилина, після якої я відштовхнула декана бойового факультету.

— Що це було? – з хрипотою в голосі запитав професор.

— Мені було потрібно, щоб зілля правди, яке я нанесла собі на губи подіяло на вас. – я не хотіла казати правду, та зілля вже почало діяти.

— Значить, на вас воно діє також. – сказав професор, не відриваючи очей від моїх губ.

— Ви мене поцілували мене тільки через екзамен? – серйозно запитав декан.

— Так, лише через екзамен. – зілля і тут не дало збрехати, але я чомусь добавила. – Але ви цілуєтесь краще, ніж будь-хто з ким мені доводилось це робити.

— Чому ви вибрали саме такий метод? – поцікавився Рейк, ігноруючи мої слова.

— Є три ключові методи дізнатись інформації: зілля, алкоголь та секс. – я повторила слова Елли швидше, ніж встигла подумати кому це говорю. – Як бачите зілля у мене вже було.

— Значить, ви були готові переспати зі мною заради цього екзамену. – зі злою посмішкою сказав декан. – Виходить, я надто швидко зупинився.

— Що ви задумали? – професор Рейк підходив ближче, а я лише змогла виставити руку, щоб не дозволити йому наблизитись.

— Я лише беру те, що ви запропонували. – декан швидким рухом завів мої руки за спину і поцілував. Якщо в перший раз він стримував себе, то зараз навіть не намагався. Його губи мучили мої, не даючи ні на хвилину відпочити. Жар, який розпалював професор, заставляв бажати… більшого. Ні-ні-ні. Я не можу хотіти професора Рейка, точно не його.

— Достатньо.  – сказала я вириваючись з його полону. – Відпустіть, будь ласка.

— Справді достатньо? – декан відступив, але не далеко. – Мені здавалось ви йшли сюди з певною ціллю.

— Я не збиралась з вами спати! – розізлилась. – Я б не стала втрачати цноту через якийсь бісів екзамен!

— Хочете сказати, що ви ні з ким не спали? – здивовано запитав Рейк. Невже, це все що він почув? – Ви зустрічались з Блеквудом і не спали з ним?

— Я не була готова. – чортове зілля не дозволяє збрехати.

— Чому? – не відставав декан.

— Вас це не стосується!

— Здається, зілля перестає діяти. – посміхнувся чоловік.

— Який пароль? – запитала з надією, що зілля ще не втратило свою дію

— Не так швидко, – з легкістю вбив мою надію декан. – спочатку ваша відповідь. Чому ви не спали з професором Блеквудом.

— Бо я була неготова. – мої нерви здавали, і здавалось, я от-от розплачусь.

— Це не відповідь. Щойно ви були практично готові. – нагадав професор мою секундну слабкість. – Тоді чому?

— Бо мене намагались зґвалтувати, – я вперше сказала вголос те, що боялась казати навіть в думках. – Така відповідь вас влаштує?

— Влаштує. – відповів декан, хоча я бачила, що зараз він не тут.

— Знаєте, я думала, що оце, – я показала рукою на професора. – лише ваш образ, а в середині є хороша людина. Але здається, ви настільки зрослись з цією роллю, що стали з нею одим цілим. Мені не потрібен цей пароль, не за таку ціну, як спілкування з вами. Всього доброго.

Я попрямувала до дверей, але на виході мене зупинив голос декана.

— Пароль – "нарцис". – я ледь змогла зрозуміти його слова, настільки тихо вони звучали. Я зачинила двері в кабінет професора та почула як за ними щось розбилось.

Він нагадав мені спогади, яких я бажала позбутись. Це був літній вечір, я тільки втекла з інтернету та намагалась зрозуміти де мені тепер ночувати. Я йшла містом, в якому ніколи не була і розглядала магазинчики та людей, які були зайняті своїми справами. Раптом з одного темного провулку вискочив чоловік, схопив мене за руку та потяг за собою. Я намагалась вириватись, та мої спроби не принесли мені успіху. Я розуміла, що йому від мене треба, і від цього ставало страшніше. Він повалив мене на землю і притиснув своїм тілом. Я не могла нічого зробити, тому я дала волю магії. Я ще не знала як нею керувати, тому повністю їй довірилась. Тоді я вперше вбила людину, вперше і востаннє. З того часу я ніколи не поверталась в це місто і старалась викреслити той вечір зі свого життя. Ця історія нагадувала про себе кожен раз, коли я залишалась наодинці з Алексом.