Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

Еллі стояла між двох металевих поручнів на носі судна й, розкинувши руки в сторони, насолоджувалася дотиком цієї волі, її свіжим подихом, що сповнював груди відчуттям легкості й справжньої насолоди. Голова паморочилася від навколишньої краси й емоцій, які вона дарувала. Дівчині направду хотілося, щоб цей момент тривав вічно. Щоб вітер в її волоссі не вгавав, а серце продовжувало співати в унісон чайкам і заспокійливому шуму хвиль, які покірно розступалися перед нею.

– Ти знаєш, що обрала не найбезпечніше місце для милування? – почувся насмішкуватий голос Ірвіса позаду.

Корнелія глибоко вдихнула й опустила руки на поруччя, кинувши довгий погляд на незваного, та від того не неприємного, гостя.

– Зате найкраще, – всміхнулася вона.

– Навряд чи б ти так думала, опинившись за бортом, – пирхнув той і кивнув на місце поряд: – можна?

Дівчина спершу не зрозуміла сенсу питання, а тоді все ж збагнула, що в неї, схоже, питають дозволу стати поруч. Вдруге за такий короткий час. Це… доволі дивне відчуття змусило її спантеличитися. Вона розсіяно кивнула й спробувала пожартувати:

– Будь ласка, якщо не боїтеся опинитися за бортом. Зрештою, це найнебезпечніше місце не лише для милування, а й для розмов.

– Життя без ризиків не таке прекрасне, – патетично завважив чоловік.

Його незмінні важкі коси бойовий вітер теж спромігся скорити – і це мало дещо кумедний вигляд.

– Я б, мабуть, посперечалася, – невесело завважила Її Високість. – Усе на світі віддала б – тільки б мати змогу прожити тихе, спокійне життя з моєю матір’ю десь на краєчку світу. Якомога далі від людей.

– Вважай, твоє бажання здійснилося. Людей ти й справді тепер побачиш не скоро.

– Певна, безсмертні не надто кращі, хоч я й не багато їх зустрічала. Зараз ви зі мною добрі, а що буде завтра? У вас із лордом багато таємниць, а людям з чистою совістю й душею навряд чи є що приховувати. У Середньому світі я принаймні розуміла, чого можна чекати від своїх ворогів. Тут же, наче блукаю босоніж між лез із зав’язаними очима.

– Таємниці – не завжди зло. Інколи це єдиний спосіб захистити те, що найбільше цінуєш, – відказав Ірвіс, ні на каплю не образившись через очевидну недовіру співрозмовниці. – Тобі не треба нас боятися: Лорд не зможе тобі зашкодити, а я не посмію піти проти його волі та й не маю на те причин.

– Чому не зможе? – Корнелія вхопилася за незрозуміле їй твердження, сказане з бетонною впевненістю.

– Бо ти – те «цінне», що він намагається захистити, – загадково промовив чоловік, поспіхом додавши й випередивши всі запитання: – але не мені про це тобі розповідати. Прийде час – і він сам скаже правду.

Корнелія зітхнула й притлумила в собі нестерпний потяг до розпитування. Вона потребувала відповідей, натомість отримувала ще більше запитань, які не давали спокою. Одначе, не хотіла бути надто нав'язливою, тож вирішила терпіти, зрештою, вона вміє це чи не найкраще.

– Ви теж лорд? – дівчина з легкістю перевела тему на ту, яка цікавила її не менше.

– Ні, – хитнув головою Ірвіс, – я його сенешаль.

– Сенешаль? – перепитала розгублено Еллі. Вона почула слово, однак не знала його значення.

– Так. Деякі поважні старі імперські Доми, що зберегли чистоту крові, дотримуються традиції Пов’язання. Щойно в сім’ї народжується дитина – її життя ввіряють в руки охоронцю – духу з Вальгалли, що відгукнувся на поклик ритуалу.

– Даруйте, та я вас погано розумію, – зніяковіло зізналася принцеса, заклавши неслухняне білосніжне пасмо, вибите з зачіски вітром, за вушко.

– Що ж, пояснювати доведеться багато, – тяжко зітхнув Ірвіс, а тоді махнув рукою в бік надбудови, – зайдімо всередину – там це робити зручніше.

Корнелія кивнула й першою рушила до вказаного місця. Сукня плуталася між її ногами, ускладнюючи ходу, однак у цей момент дівчина думала лише про те, що Ірвіс, схоже, назвав себе духом…

Відтак, розмова вийшла довгою, заплутаною, проте не менш цікавою. За чашечкою запашного гарячого чорного чаю зі смачним пісочним печивом сенешаль лорда розповів принцесі, що ієрархічна модель Високого світу значно відрізняється від тієї, яка панує в Середньому. Людські землі діляться на незалежні королівства, якими правлять королі, однак землі безсмертних влаштовані складнішим чином. Вони поділенні між різними расами на домініони, і кожна з цих рас має кілька власних знатних родів, представники яких володіють титулами евпатридів. Ці роди ще заведено звати Домами – саме їх представники мають право боротися за титул лорда. Лордом же називають васала, якого особисто обрав на роль намісника імператор – ось, хто найвища посадова особа. Позаяк безсмертні умовно діляться на «темних» і «світлих», імператорів у них теж два: імператор Ночі й імператор Сонця. Їх двори розташовані поруч, а території розділені водами священного джерела Урд.

Серед Домів натепер існують ті, які беруть свій початок ще з часів панування богів (Первородних) та навіть походять від них, і ті, які утворилися згодом внаслідок певних історичних подій. Ще за свого панування на землі боги познайомили своїх дітей із ритуалом Пов’язання. Голова роду, жертвуючи краплею своєї крові й шматком власної плоті, звертався до воїнських душ, що померли відважною смертю й оселились у Вальгаллі, з закликом повернутися до світу живих і стати сенешалем – довічним захисником новонародженої дитини. Цей ритуал пов’язував душу безсмертного з душею воїна, котрий відповів на клич, і дарував їм невидимі узи зв’язку. Завдяки цьому сенешаль завжди й усюди міг відчувати свого «господаря», що нерідко допомагало рятувати життя.