Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"

Сюрприз Сашці вдався.

У кімнаті за столом, загорнувшись у мою сорочку, сиділа Лисиця. Свіжовимита, з розпущеними по плечах хвилями золотистого волосся і неймовірно чарівна. Незважаючи на виснажений, стомлений вигляд, величезний, темно-фіолетовий синець під лівим оком і дещо свіжіший — на правій вилиці.

— Здрастуй, Лео… — однією рукою притримуючи одяг, дівчина граціозно підвелася і зробила крок мені назустріч. Поли сорочки злегка розійшлися, відкриваючи на мить стрункі ніжки.

Так, восьмий рівень харизми — убивча річ. Від блондинки буквально віяло сексуальністю і тим, чим зазвичай дівчата беруть у полон сильних чоловіків — майже дитячою беззахисністю. Дивлячись на заплакані очі, опухлий рот Оленки, хотілося її обійняти, міцно притиснути до грудей, і довго гладити по розкішному волоссю, шепочучи на вушко всякі втішні і заспокійливі дурниці.

Я б так і зробив, але легкий холодок відчуженості, — все ж таки не забув, що вона по суті нас зрадила, — утримав мене на місці.

— Привіт, Лиско. У гості до Горобчика зайшла?

— Не зовсім… — блондинка опустила очі. — Я… назад… хочу… Не проженеш?

Одночасно з її словами за спиною шумно засопіла Сашка, але в розмову не лізла. Мовчки чекала моєї відповіді.

— Не сподобалося на новому місці?

Оленка машинально доторкнулася до підборіддя.

— Козли... Дивись... — Дівчина розстебнула ґудзики і розвела поли сорочки.

— Твою гіпотенузу!

Шия, груди, живіт, стегна блондинки густо покривали плями синців та бордові цятки опіків. Оленка скинула одяг і повернулася спиною. Розкішне тіло дівчини від колін і до шиї було суцільно сполосоване чорними та червоними слідами від ременя та батога. А на витонченій талії виднілося щось на кшталт потертостей. Подібні сліди я побачив і на зап'ястях.

— Ця товста відьма того ж вечора, як я до неї прийшла, чимось мене обпоїла… — давши на себе помилуватися, дівчина знову накинула сорочку. — А коли я прийшла до тями, то в мене були зв'язані руки, а на поясі застебнутий ремінь, ланцюг від якого не дозволяв навіть злізти з ліжка. А потім почалося пекло... Не знаю, скільки в місті чоловіків, але, здається, у мене побували всі… — Оленка зло смикнула щокою.

— Вибач… не знав… — я глянув у сповнені болю очі дівчини, і знову вилаявся. — Касперський сказав, що ти втекла від Керима, і що Фаїна тобі дала притулок. Але, мабуть, і сам не знав, що все обернеться так. Він збирався тебе провідати. Але, не встиг... Інакше я розніс би цей бордель у мотлох. До речі, це ніколи не пізно зробити. Я хутко…

Я рішуче підвівся, одночасно одягаючи броню.

— Дякую, Лео, — одними губами посміхнулася Лиса. — Але ти трохи запізнився. Думаю, там уже одні головешки залишилися. В кожному разі, коли я тікала, палало знатно. А крики відьми було чути навіть за кілька кварталів.

— Як тобі вдалося вибратися?

— Судячи з усього, Касперський і допоміг. Останній клієнт, звільнив мене, передав привіт від пана поліцмейстера, а потім порадив повернутись до друзів і більше не робити дурниць.

Дівчина трохи помовчала.

— Знаєш, якби не ці слова, я, мабуть, сама не наважилася б прийти до вас. Соромно… Але коли він так сказав, я раптом зрозуміла, що в мене дійсно немає нікого ближчого. І що я, погань така, маю хоча б вибачитися.

— Припини, ніяка ти не погань, — метнулася до неї і обняла подругу. — Ти…

— Дівчина, яка доволі настраждалася і мріяла про краще життя… — закінчив я замість неї. — І не сподівалася, що життя може знову показати ікла. Буває… Не дарма ж кажуть, що за одного битого двох небитих дають. І так, ласкаво просимо додому.

— Так просто? — серйозно глянула на мене блондинка, ніби шукала каверзу.

— А навіщо ускладнювати? Ти вчинила, скажімо прямо, не зовсім порядно. Але тебе за це вже покарано. Причому, як на мене, навіть занадто жорстоко. А щодо повернення… Моя мати завжди казала, що за першу провину лаяти не треба. З кожним може трапитися. Кінь на чотирьох ногах, і то оступитися може. А от якщо те саме відбувається вдруге — тут уже слід вживати серйозних заходів. Тож кажу один раз: що було — забули, як сон. Але, якщо втнеш щось подібне ще раз, жодних поблажок більше не буде. Домовилися?

— Цілком. Дякую.

«Ігровий персонаж Олена Кальміус «Лисиця» хоче приєднатися до групи «Свої». Бажаєте прийняти? Так/Ні?»

Бажаю.

«Ігровий персонаж Олена Кальміус «Лисиця» вступає до групи «Свої». Тепер ви можете переглянути її характеристики на сторінці групи»

Змахнувши повідомлення, я машинально натиснув на вкладку.

Члени гурту «Свої»

1. Олександра Малиновська «Горобчик» — 5 рівень

2. Дрон ВР-2 «Птах» — 12 рівень

3. САС-33у «Бронек» — 58 рівень

4. ТБР-012 «Залізний Дроворуб» — 12 рівень

5. Олена Кальміус. "Лисиця" — 4 рівень.