Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мандраґ нахмурився на нього.
— Майстре-Архівісте.
Лоррен поглянув на мене згори вниз. Його видовжене обличчя не виражало нічого.
— Які правила Архівів?
Тут я зашарівся й опустив погляд.
— Рухатися тихо, — заговорив. — Поважати книжки. Слухатися канцелярів. Жодної води. Жодних харчів, — ковтнув. — Жодного вогню.
Лоррен кивнув. Ніщо в його тоні чи поведінці не вказувало на якесь несхвалення, та від цього ставало лише гірше. Він перевів погляд на той бік столу.
— Майстре-Рукотворцю.
Я подумки лайнувся. За останній виток я прочитав усі шість книжок, які майстер Лоррен відклав для підготовки ре’ларів. Тільки на «Падіння імперії» Фелтемі Рейса в мене пішло десять годин. Я мало чого хотів більше, ніж доступу до Архівів, і відчайдушно сподівався вразити майстра Лоррена, відповівши на будь-яке запитання, що стрельне йому в голову.
Але з цим було неможливо щось удіяти. Я повернувся лицем до Кілвіна.
— Гальванічна провідність міді, — прогуркотів крізь бороду великий, схожий на ведмедя майстер.
Я сказав, із точністю до п’ятого знака після коми. Цим мені доводилося послуговуватися в розрахунках для палубних ламп.
— Коефіцієнт провідності галію.
Це мені було потрібно знати, щоби просочувати випромінювачі для лампи. Невже Кілвін спеціально ставить мені прості запитання? Я відповів.
— Добре, — сказав Кілвін. — Майстре-Риторе.
Я глибоко вдихнув, повернувшись до Гемма. До цього я прочитав аж три з його книжок, хоч і відчуваю гостру ненависть до риторики й безглуздого філософування.
І все ж можна було притлумити огиду на дві хвилини й зіграти пристойного, скромного студента. Я ж із ру, я можу зіграти цю роль.
Гемм набурмосився на мене. Його кругле обличчя нагадувало сердитий місяць.
— Це ти підпалив мої кімнати, паскудний малий дранцю?
Відвертість його запитання заскочила мене абсолютно зненацька. Я був готовий до нереально складних запитань, запитань-пасток або запитань, які він міг повернути так, щоб будь-яка моя відповідь здавалася хибною.
Але це раптове звинувачення начисто збило мене з пантелику. Слово «дранець» я особливо зневажаю.. У мені прокотилася хвиля емоцій, і в роті несподівано з’явився сливовий присмак. Хоча почасти я ще роздумував, як відповісти найлюб’язніше, я й незчувся, як заговорив.
— Не підпалював я ваших кімнат, — чесно заявив я. — Але був би радий це зробити. А ще був би радий, якби ви перебували в них, коли це почалося, і міцно спали.
Обличчя Гемма з набурмосеного стало враженим.
— Ре’ларе Квоуте! — гарикнув Ректор. — Або висловлюйтеся поштиво, або я сам висуну вам звинувачення в негідній поведінці!
Сливовий присмак зник так само швидко, як з’явився. Залишилися тільки легке запаморочення й піт, що виступив від страху та зніяковіння.
— Перепрошую, Ректоре, — швидко мовив я, опустивши погляд на свої ноги. — Я заговорив у гніві. Мій народ уважає слово «дранці» особливо образливим. Його вживання — це насмішка із систематичного вбивства тисяч ру.
Між бровами в Ректора з’явилася дивна зморшка.
— Визнаю, що не знав його етимології, — задумливо сказав він. — Мабуть, про це й поставлю своє запитання.
— Стривайте, — втрутився Гемм. — Я не закінчив.
— Ти закінчив, — суворим, твердим голосом відповів Ректор. — Джейсоме, ти нічим не кращий за хлопця, а виправдань у тебе менше. Ти показав, що не можеш поводитися професійно, тож не пискуй і вважай, що тобі пощастило, бо я не вимагаю офіційного покарання.
Гемм побілів зі злості, але язика притримав.
Ректор повернувся в мій бік.
— Майстер-Лінгвіст, — офіційно відрекомендувався він. — Ре’ларе Квоуте, яка етимологія слова «дранці»?
— Воно з’явилося під час чисток, влаштованих імператором Альціоном, — пояснив я. — Він видав прокламацію про те, що будь-які обідрані мандрівці на дорогах підлягають стягненню штрафів, ув’язненню чи перевезенню без суду. Цей вислів скоротився до «дранців» шляхом метаплазмічної енклітизації.
Тут Ректор здійняв брову.
— Справді?
Я кивнув.
— Щоправда, я також гадаю, що це має якийсь зв’язок зі словом «обірванці». Так казали про зовнішність бідно вбраних артистів.
Ректор строго кивнув.
— Дякую, ре’ларе Квоуте. Сядьте, поки ми порадимося.
Розділ десятий. Коли тебе оберігають
Мені призначили плату за навчання в розмірі дев’яти талантів і п’яти йотів. Краще, ніж десять талантів, які пророчив Манет, але більше, ніж лежало у мене в гаманці. Розплатитися зі скарбником треба було до полудня наступного дня, бо інакше я був би змушений пропустити цілий семестр.
Необхідність відкласти навчання не була би трагедією. Та доступ до ресурсів Університету, як-от обладнання в Рукотворні, дозволено лише студентам. Отже, не маючи змоги оплатити навчання, я втратив би право на роботу в майстерні Кілвіна, єдину роботу, на якій можна було сподіватися на достатній заробіток, щоб оплатити навчання.
Я зайшов до Запасів. Коли наблизився до відчиненого віконця, Джаксім усміхнувся.
— От саме цього ранку продав твої лампи, — оголосив він. — Ми витиснули з них трохи більше, бо ті лампи були останні.
Він прогортав книгу і врешті знайшов потрібну сторінку.
— Твої шістдесят відсотків — це чотири таланти вісім йотів. Без вартості використаних матеріалів і деталей… — він провів пальцем униз по сторінці. — Залишаються два таланти, три йоти та вісім драбів.
Джаксім зробив запис у книзі, а тоді виписав мені квитанцію. Я обережно склав папірець і сховав його в гаманці. Він не мав приємної ваги монет, але збільшив мої загальні статки до шести талантів із лишком. Сума дуже велика, та все одно недостатня.
Якби я не зірвався на Геммові, мені, можливо, призначили б досить невелику плату за навчання. А ще я міг би більше повчитись або заробити більше грошей, якби не був змушений майже два дні поспіль ховатися в себе в кімнаті, ридаючи й лютуючи зі сливовим присмаком у роті.
Мені блиснула думка.
— Мабуть, варто взятися за дещо нове, — невимушено сказав я. — Мені знадобиться невеличкий тигель. Три унції бляхи. Дві унції бронзи. Чотири унції срібла. Котушка тонкого золотого дроту. Мідн…
— Секунду, — перебив мене Джаксім. Він знову провів пальцем уздовж мого імені у книзі. — У мене не записано, що ти маєш дозвіл на золото чи срібло, — Джаксім підвів погляд на мене. — Це помилка?
Я завагався: брехати не хотілося.
— Не знав, що такий дозвіл потрібен, — зізнався я.
Джаксім багатозначно всміхнувся мені та сказав:
— Ти не перший, хто намагається щось таке втнути. Жорстка плата за навчання?
Я кивнув.
Він співчутливо скривився.
— Вибач. Кілвін знає: якщо він не буде обережним, Запаси можуть перетворитися на ятку лихваря, — Джаксім згорнув книгу. — Доведеться тобі йти до ломбарду, як усім.
Я підняв руки, показуючи їх з обох боків — мовляв, коштовностей не маю.
Джаксім поморщився.
— Паршиво. Я знаю непоганого лихваря на Срібному дворі — бере всього по десять відсотків на місяць. Теж схоже на видирання зубів, але краще, ніж у більшості.
Я кивнув і зітхнув. На Срібному дворі тримали свої заклади члени гільдії лихварів. На мене вони й не глянули б.
— Це однозначно краще, ніж траплялося мені раніше, — визнав я.
***
Я обдумав усе дорогою до Імрі, відчуваючи на одному плечі знайому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх мудреця, Патрік Ротфусс», після закриття браузера.
