Читати книгу - "Буря Мечів"

— Трошки,— зізналася Санса.

А ТАМ БУЛА ДІВИЦЯ МИЛА!

МЕДОВІ КОСИ ЗОЛОТІЛИ!

— Ти полюбиш Небосад, як я його люблю, я певна,— Марджері відкинула Сансі з чола пасмо волосся.— Один раз побачиш — і вже не захочеш звідти їхати. А може, тобі й не доведеться.

ТАК МИЛО, ТАК МИЛО

МЕДОВІ КОСИ ЗОЛОТІЛИ!

— Цить, дитинко,— різко кинула королева колючок.— Санса навіть не погодилася ще до нас у гості з’їздити.

— О, я би з’їздила,— мовила Санса. Небосад, здавалося, саме те місце, про яке вона завжди мріяла, як-от чарівний двір, який вона сподівалася побачити на Королівському Причалі.

... ТУТ МЕД ЗАНЮХАВ НАШ БУРМИЛО,

БУРМИЛО, БУРМИЛО,

КОШЛАТИЙ ЧОРНИЙ ЗДОРОВИЛО...

— Але ж королева,— провадила Санса,— вона мене не відпустить.

— Відпустить. Без Небосаду Ланістери не можуть і сподіватися, що Джофрі всидить на своєму троні. Якщо попросить мій син, цей лорд-йолоп, у неї не буде вибору — тільки задовольнити його прохання.

— А він? — запитала Санса.— Він попросить?

Леді Оленна нахмурилася.

— Не бачу підстав давати йому вибір. Звісно, він і гадки не має про нашу справжню мету.

В ПОВІТРЯ ЗАПАХ, ЯК НА КРИЛАХ,

ЗЛЕТІВ, І ПЧИХНУВ НАШ БУРМИЛО!

— Нашу справжню мету, міледі? — наморщила чоло Санса.

ВІД МЕДУ ПЧИХНУВ НАШ БУРМИЛО!

— Безпечно видати тебе заміж,— сказала старенька, а Маслозад у цей час горлав стару-старезну пісню,— за мого онука.

Заміж за сера Лораса, ох... Сансі перехопило подих. Їй пригадався сер Лорас у іскристих сапфірових обладунках, коли він кинув їй троянду. Сер Лорас у білому шовку — такий чистий, невинний, вродливий! Пригадалися ямочки в кутиках його рота, коли він усміхався. Його чарівний сміх, тепло його руки... Вона могла тільки уявити, як це — підняти на ньому сорочку, торкнутися гладенької шкіри, звестися навшпиньки й поцілувати його, прочесати пальцями оті густі каштанові кучері й потонути у його глибоких карих очах. По шиї в неї поповз рум’янець.

ТА Я Ж ДІВИЦЯ, ЧИСТА Й МИЛА,

НЕ ТАНЦЮВАТИМУ З БУРМИЛОМ,

З БУРМИЛОМ, З БУРМИЛОМ,

З ТАКИМ ЗАКОШЛАНИМ БУРМИЛОМ!

— Хочеш, Сансо? — запитала Марджері.— У мене ніколи не було сестри, тільки брати. Ох, будь ласка, ну скажи «так», будь ласка, скажи, що ти згодна взяти шлюб з моїм братом.

Слова просто вилетіли з Санси:

— Так! Я хочу. Хочу цього понад усе. Взяти шлюб з сером Лорасом, кохати його...

— З Лорасом? — роздратовано перепитала леді Оленна.— Не верзи дурниць, дитинко. Лицарі королівської варти не одружуються. Тебе що — нічого не навчили у Вічнозимі? Ми говорили про мого онука Вілласа. Він трохи для тебе застарий, це правда, але все одно чудовий хлопець. Зовсім не йолоп, і до того ж спадкоємець Небосаду.

У Санси запаморочилось у голові; щойно її переповнювали мрії про Лораса — і раптом їх у неї украли. Віллас? Віллас?

— Я...— тупо мовила вона. «Зброя леді — манери. Тільки нікого не ображати, обережніше зі словами».— Я не знайома з сером Вілласом. Не мала такої приємності, міледі. А він... він теж видатний лицар, як і його брати?

...її УХОПИВ ЩО Є СИЛИ,

БУРМИЛО, БУРМИЛО!

— Ні,— сказала Марджері.— Він не давав обітниці.

Її бабуся нахмурилася.

— Скажи дівчині правду. Бідолаха — каліка, ось воно як.

— Його поранило, ще як він був зброєносцем, на першому турнірі,— зізналася Марджері.—