Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Лівія з роду Воранор, Сафі Байс 📚 - Українською

Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лівія з роду Воранор" автора Сафі Байс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 60
Перейти на сторінку:
Чорна кімната

— Артуре, хто ці люди? Чому ти їх убив? — Лів зазирнула братові у вічі.
Але той майже одразу ж відвів погляд убік.
— Чому я їх убив? — роздратовано перепитав він. — А мені варто вручити їм медалі за твоє викрадення?
— Вони вкололи мені щось, від чого я знепритомніла...
— Часниковий екстракт, — обірвав її на півфразі брат. — Тебе немов у теплиці виростили! Як можна не розуміти таких простих речей!
Лів ніколи не бачила його настільки роздратованим.
— Не кожен день мені колють у спину якусь гидоту! — обурилася вона.

— Вибач, — Артур повернувся до сестри і взяв її за руку. — Просто... не можу повірити, що ти не знаєш про найпоширенішу отруту для вампірів. Одні речовини небезпечні для людей, інші — для нас.
— Артуре, та дівчина сказала, ти вкрав у них якусь книжку. Що в ній такого важливого?
— Лів, ти, правда, вибач, що все так вийшло, — вампір притиснув до себе сестру. — Таке більше не повториться.
— Звісно, ​​не повториться. Вони ж мертві. Але ти знову ухиляєшся від відповіді.
— Сестричко, іноді менше знаєш — міцніше спиш. Є у людей така приказка.
— Та ми не люди й можемо не спати взагалі, навіть не лягати в ліжко, — заперечила Лів. — А якщо ти боїшся, що правда надто стурбує мене, то хочу тобі сказати — ще більше турбує невідомість.
Артур нічого не відповів. Він відвернувся до вікна, але через кілька секунд, ніби подолавши самого себе, знову глянув на сестру і сказав:
— Книга відьом. Із заклинаннями.
— Ти вирішив на когось навести вроки? — посміхнулася Лів.
— Це для Анжеліки, — відповів він. — Її нема кому навчати, а без спеціальних знань вона не стане достатньо сильною.
— Достатньо сильної для чого? — Лів згадав слова Андре про те, що для Артура дуже вигідна присутність у його будинку маленької відьми.
— Ти мене вражаєш! — у голос брата знову поверталися нотки роздратування. — Невже це не очевидно? Якщо Енжі народилася відьмою, їй потрібно бути не менш сильною, ніж інші, щоб вижити у нашому світі. Я радий, що Андре здуває з тебе порошинки і захищає від усіх турбот, але, як ти встигла переконатися, життя — це не одні лише розкішні вілли та квітучі сади.
— А, так, мене ж немов у теплиці вирощували! — розлютилася Лів. — То відвези мене назад до моєї теплиці! Я нічого не хочу знати про твій світ, — на останній фразі вона злукавила. Знати їй хотілося все.

Двоє вампірів, які сиділи попереду, всю дорогу мовчали, тільки кидали погляди в дзеркало заднього виду. Вкотре переконавшись, що суперечка між братом і сестрою обмежується лише словесною формою, і вони не поспішають вчепитися один одному в горло, той, що був біля водія, опустив очі і почав зосереджено водити пальцем по екрану свого смартфона.

Автомобіль нарешті підкотив до білої вілли Даханавар. Щойно атомобіль зупинився, Лів кинулась до нього. Андре мовчки притиснув її до грудей.
З машини вийшов і Артур.
— Я ще раз перепрошую за цю неприємність, — сказав він. Було помітно, що йому справді незручно. — Лів, не тримай на мене зла.
— Тобі нема за що просити вибачення, — відповів Андре. Його слова здивували Лів. Вона гадала, що він готовий убити її брата. — Ти ж усе виправив.
На цьому діалог і завершився, Артур поїхав.
— Подивися на мене, — сказав Андре.
Лів зрозуміла, що він має на увазі. Підняла на нього очі і прокрутила в пам'яті все те, що сталося, щоб Андре зміг це побачити.
— Так, схоже твоє визволення було жорсткішим, ніж викрадення, — підсумував чоловік.


Вночі Андре і Лів сиділи на широкій плетеній гойдалці в саду і говорили про Артура.
— Чому не ти приїхав мене рятувати? — спитала Лів, притулившись до плеча чоловіка. Вітер легенько грав кінчиками її волосся. — Ти б не вбивав тих людей. І точно не спалив би будинок.
— Звідки в тобі така впевненість? — голос Андре нагадував ледаче порикування лева, який розніжився на теплій сонячній місцині. — Хіба не ти — та дівчинка, яка все ще боїться мене, незважаючи на те, що любить?
— У всьому, що ти робиш, завжди є якийсь сенс. Ти ніколи не вбиваєш просто так, — відповіла Лів.
— Вважаєш, вбивати мисливців на вампірів — безглузда справа?
— То були мисливці на вампірів? — здивувалася Лів.
— Ні, люба, Санта і місіс Клаус! — саркастично відповів чоловік.
— О, ви з Артуром тільки знущаєтесь! — Лів вирвалася з чоловікових обіймів і схопилася на ноги. — Чому не можна просто пояснити. Так, я не знаю. Звідки мені знати?
— Ну, звичайно, я не розповідав тобі, — Андре теж підвівся і взяв за руки розлючену дружину. — Не хотілося, щоб у тебе був зайвий привід для занепокоєння. Я завжди прагнув, щоб твоє життя ніщо не затьмарювало. Навіщо тобі було знати про якихось там мисливців? — Він притис її до себе. — Пам'ятаєш, коли я сказав, що в Європі скоро почнеться війна, тому нам необхідно виїхати в Америку, ти так засмутилася... А потім, коли ми жили у Форествіллі, ти почула по радіо про бомбардування Парижа ... Такий сумної я ніколи в житті тебе не бачив. Наче ти ввібрала в себе весь біль убитих і поранених.
— Не тільки по людях... — прошепотіла Лів у плече Андре. — Мені здавалося, я чула біль землі, я ніби бачила перед собою, як із цепелінів над нічним Парижем падали бомби... Як вони розривали на шматочки людські тіла, будинки, троянди, біля будинку, в якому ми жили й сам цей будинок. .. Будинок, в якому я вчилася грати на скрипці...

— Тому я й намагався захистити тебе від цього, — Андре погладжував волосся дружини. — І радіо після того випадку прибрав із дому.
— Так, і тому мій брат правий — я виросла, наче троянда під скляним ковпаком. Не знаючи про те, що у світі існує спека, урагани, що руйнують усі на своєму шляху, і град, що б'є крижаними кулями, — Лів відсторонилася від чоловіка.
— Він тобі так сказав? — на обличчі Андре з'явилася напівусмішка. — Але, люба, озирнися на своє життя! Хіба мало того, що твоїх батьків убили, твій чоловік — убивця цих убивць, твій брат... — Андре запнувся.
— Мій брат що? — перепитала Лів.
— Твій брат зв'язався з людьми, які виявилися мисливцями, — продовжив Андре, але дружина зрозуміла — це було не тим, що він спочатку мав намір сказати. Точніше, не збирався, але мало не сказав. І, щоб дружина не повернулася до розпитувань, вирішив розвивати цю тему: — Твоє зникнення застало мене зненацька, але я відразу ж побачив, що мисливці не збираються завдавати тобі шкоди, і лише хочуть натиснути на Артура. Він украв у них книгу, яка й так уже була викрадена. Книгу відьом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 28 29 30 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лівія з роду Воранор, Сафі Байс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"