Читати книгу - "Будеш мені нареченою, Анна Пахомова"

Люда

Минуло вже кілька тижнів після весілля Гната, і день призначення нового шефа кардіології стрімко наближався. Вирішальний день нарешті настав, і ми з Арсено запланували святкову вечерю для них трьох. Арсен активно допомагав мені прикрашати сад, і я подумала, що багато важливих подій у нашому з Тимуром житті відбуваються саме тут.

- Дякую за допомогу, - сказала я малому.

- Нема за що, - усміхнувся він. 

Я посміхнулася і погладила сина по голові, спостерігаючи, малюк буквально розцвів після переїзду до Тимура. Ми всі разом з'їздили по магазинах, щоб обставити його кімнату, і я в якийсь момент почала ставитися до будинку Тимура і як до свого дому теж. 

І це здавалося їй абсолютно правильним, оскільки я твердо знала, що люблю Тимура всім серцем. Сьогодні я помітно нервувала.

Стосунки з Тимуром показали мені: те, що я колись відчувала до Андрія, ніколи не було справжнім коханням. Закоханістю, пристрастю - так, але не коханням. У мене з'явилося те, що я вже не сподівалася знайти після смерті чоловіка.

Але Тимур день за днем м'яко доводив, що кохає мене. НАвіть дізнавшись всю правду про моє минуле, він не відвернувся від мене. 

Ми вирішил відшукати мою доньку, але вона не йшла на контакт після тієї смс. 

Цу не давалом мені спокою, проте Тимур робив все, аби примирити мене з самою собою. 

Пролунав дзвінок у двері, я поспішила до дверей. На порозі стояли Поля з донькою.

- Привіт, - сказала Поля, поправляючи свій капелюх.

- Привіт, - посміхнулася їй я, зробивши крок назад, щоб гості увійшли в дім.

- Я привезла торт, який ти замовила в пекарні, - сказала дружина Ніка, простягаючи мені картонну коробку.

- Дякую. Я не була впевнена, що встигну його забрати до повернення Тимура.

- Він тобі не дзвонив?

- Поки що ні, - я похитала головою. - Можу тільки припустити, що збори ще не закінчилися.

Телефон Полі коротко задзвенів, і вона скрушно похитала головою:

- Жодної хвилини спокою. Я попросила Ніка ввімкнути на наших телефонах функцію «пошук друзів». Він так ганяє, що я постійно хвилююся, як би він не потрапив в аварію.

- А як це пов'язано з його дзвінком?

- Він бачить, що я в тебе вдома і цікавиться, чи немає новин від Тіма, - сказала Поля.

Я мимоволі посміхнулася. Мені дуже імпонувало те, що між братами такі близькі стосунки.

- Ні, цікавий ніс, новин поки що немає, - озвучила Поліна свою відповідь чоловікові. - Гаразд. Тобі потрібна моя допомога? - запитала вона в мене.

- Я думаю, ні. Усе вже майже готово, залишилося тільки дочекатися приїзду Тимура, - зітхнула я.

Я вирішила написати Тимуру повідомлення, щоб дізнатися, чи є якісь нові новини.

«Що-небудь уже відомо?»

«Так. Хороша новина - я новий шеф кардіології. Погана новина - аварія з трьох машин на шосе. Іду в операційну».

«Вітаю! Побачимося ввечері».

«Не можу дочекатися».

- Тимур отримав посаду! - радісно сказала я.

- Чудово! - щиро зраділа Поля. - А що, були якісь сумніви?

- По правді кажучи, так. Тимур, безумовно, блискучий хірург і все таке, але він, на думку декого, занадто молодий для такої відповідальної посади. Крім того, докторка Майстренко входила до ради директорів як наглядачка за новим кардіологічним відділенням, а в них із Тимуром у минулому були... стосунки.

- Стосунки? - запитала Поля зі сміхом.

- Згодна, це надто гучно сказано, але все-таки вони якийсь час зустрічалися, але після розставання вона не готова була рухатися далі. Тож у них були деякі тертя на особистому рівні. Я рада, що вона нарешті змогла подолати свою неприязнь.

- Я теж.

ДІвчата пробули в гостях ще кілька годин, але на той час моя радість змінилася непідробним занепокоєнням. Від Тимура, як і раніше, не було звісток, і я не знала, чи вийшов він з операційної. Гості вирушили додому, тож у будинку залишилися тільки я і Арсен. Я спробувала відволіктися, граючись із сином, але в мене все буквально валилося з рук. Коли настав час вечері, я почала впадати у відчай.

Нарешті я вирішила сама написати Тимуру, але відповіді від нього не отримала. І хоча я не хотіла бути жінкою, яка контролює кожен крок свого чоловіка, я все ж таки наважилася зателефонувати в лікарню. Постова медсестра сказала мені, що операція ще не закінчилася.

Страх і сумніви поступово розсіялися, і тепер я картала себе за те, що так і не навчилася довіряти. Невже я справді думала, що Тимур з іншою жінкою? Усі три місяці, що ми прожили під одним дахом, він не дав мені жодного приводу засумніватися у своїй вірності, навіть у той період, коли ми старанно уникали одне одного.

Я знову зателефонувала в приймальне відділення і попросила медсестру повідомити їй, коли доктор вийде з операційної. Я ще раз вилаяла себе за те, що влаштувала паніку через дурниці, аж поки не почула відповідь, від якої в мене ледь не зупинилося серце.

- Доктор Клопотенко поїхав із лікарні годину тому.

Тимур

Я вийшов з операційної, ледь тримаючись на ногах. Мені ще належало переговорити з сім'єю і дати повну інформацію хірургам, які продовжать оперувати мою пацієнтку у зв'язку з іншими травмами, отриманими в аварії. Я оперував шестирічну дівчинку, яка сиділа в машині позаду водія, а сам водій все ще перебував в операційній. Аварія була просто жахливою: двох пацієнтів привезли швидкою в нашу лікарню, а трьох інших доправили в Київ. Це був до біса довгий день, і я із нетерпінням чекав, коли нарешті повернуся додому до Люди та Арсена.

Основний удар у тій аварії припав на лівий бік автомобіля, тож водій і його донька дістали найважчі травми. Мати сімейства і двоє синів відбулися переломами і рваними ранами, тож серйозне хірургічне втручання їм не знадобилося. Коли я вийшов до них у кімнату очікування, я на секунду уявив, що в операційній могли опинитися Люда і Арсен, і мене скував крижаний страх.