Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

Вийшовши з ліфта, я побачила Віру в купальному халаті поруч із відчиненими дверима в квартиру. Обличчя сердите, в руках келих з коньяком, дама була трохи напідпитку.

– Ви одна? - Запитала вона, дивлячись на мене з підозрою.

- Ви ж бачите, - знизала я плечима.

-Проходьте.

Квартира виявилася невеликою, але обробленою з шиком і варта була зайняти місце в якомусь глянцевому журналі.

– У вас гарний смак, – не втрималася я.

– Я також так вважаю. Але ж ви приїхали не за тим, щоб сказати мені це? Вип'єте щось?

– Мабуть.

Ми пройшли на кухню, білі стіни, сірий камінь, на підлозі темна паркетна дошка, враження, що ти десь на Середземномор'ї. Віра налила мені коньяку і штовхнула келих по скляній поверхні столу. Коньяк я терпіти не можу, але все-таки пригубила. Я тягла час, прикидаючи, як побудувати розмову.

– Що у вас за погані новини?

-Ганну вбили.

Вона завмерла, не донісши келих до рота.

-Отже ти знаєш?

- Що вона не Ліза? Так знаю. А ще знаю, що вона ваша подруга і сестра Олега, який також вбитий. В його вбивстві підозрювали мого колишнього чоловіка. Його, між іншим, також вбили, в будинку куди мене покликала його коханка, ваша подруга…

- Маячня якась...Ну, добре, допустимо. Але я тут до чого?

- Ви її найближча подруга. Кому знати обставини її життя краще, ніж вам?

– Ах, ось воно що… Я кажу тобі і можу повторити поліції: гадки не маю, хто і за що міг би вбити її. Якщо тільки з ревнощів. Але й тут мені нічого не відомо. Наскільки я розумію, ти будеш підозрюваний номер один. Адже так? Твоє бажання зіпхнути провину на іншого мені ясно, але…

-В поліції ще не знають про те, що ми були знайомі.

-А як тоді ти про мене дізналася?- здивувалася вона.

-Одна людина розповіла, коли ми намагалися дізнатись хто така насправді Ліза.

- Ліза…-істерично засміялася вона,- Ліза, Маша, Катя, Оксана… у неї було безліч імен, як і безліч образів, якими вона себе видавала. Ніколи не розуміла навіщо їй це. Все, про що вона говорила, викликало в мене сумніви. Ідіотка з фантазіями. Вибач за відвертість, звичайно, вона моя подруга, але що є, то є. У неї зовсім відсутнє відчуття реальності, вона вважала, що неймовірно красива і цього цілком достатньо, щоб чудово влаштуватися. Найкращий спосіб залишитися до сорока років без чоловіка та копійки за душею. Мені було її шкода. Усі її романи закінчувалися повним крахом. Вона почала панічно боятися невдачі, старості, чортзна чого ще. А вся справа була не в невдачі, а у відсутності мізків. Я спробувала делікатно пояснити їй, наставляти, якщо завгодно. Мені хотілося їй допомогти, тому що вона здавалася мені просто дурненькою дівчинкою, і я сподівалася, що поряд зі мною ... а вона трахнулася з Никифоровим, - несподівано закінчила Віра і знову зареготала: - Добрі справи караються.

- Хто такий Нікіфоров?

Віра зробила великий ковток кон’яку і подивилася на мене.

-Нікіфоров мій коханець. А вона трахалась з ним за моєю спиною. Я про це дізналась нещодавно. От сучка, – сердито сказала Віра. Я не відразу зрозуміла, про кого це, але вона продовжила: - Правду кажуть: всі подружки - шльондри, або щось таке, не сильна я в прислів'ях.

- Ну, коли поліція дізнається, у них з'явиться ще один підозрюваний. Ваш друг допомагав вам матеріально і втратити його ви навряд чи хотіли. А тут ще подруга, вона молода, він захопився…

- Тобі обов'язково говорити мені гидоти? – розлютилася Віра. - Допустимо, Павлу захотілося її трахнути. І що? Думаєте, він мене покине? Як би не так. Нас поєднує дещо міцніше.

- Чи можна дізнатися, що? - Я не дуже сподівалася, що Віра відповість на це запитання, але вона дуже розлютилася, а люди в серцях говорять зайве, раптом пощастить?

- Ні, - уїдливо посміхнулася вона, - але якщо я вирішу нашкодити, у нього можуть виникнути неприємності. У бізнесі, я маю на увазі. Мабуть, варто трохи пояснити, бо ви уявите бог знає що. Наразі справи у нього йдуть не надто добре. Він потребував великого кредиту, і він його отримав завдяки моїм зв'язкам, умови щонайменше вигідні для нього. Я не хочу, щоб у вас склалося про мене погане уявлення. Я йому допомагаю, тому що він мені подобається. І я точно знаю, що він ставиться до мене дуже добре. Не вимовлятиму слово “любить”, не жалую я його, але ми близькі люди і цінуємо один одного. Як і кожен чоловік, він іноді робить дурниці. Я спокійно ставлюся до цього. Зрештою, він мені не чоловік, та якби і був чоловіком.

- Тобто зрада не справила на вас враження?

- Це завжди справляє враження, причому виключно неприємне. Питання в тому, як ти до цього ставишся: один із розумінням, інший хапається за ніж. Так ось, мені не спаде на думку хапатися за ніж.

- А ви йому зраджуєте так само легко?

Віра з хвилину дивилася на мене, ніби намагалася зрозуміти зміст питання, потім зло засміялася.

-Ти ще надто молода щоб зрозуміти такі речі.

В цей момент у мене задзвонив телефон. Це був Андрій. Я вибачилась і поспішила відповісти.

-Слухаю.

-Де тебе чорти носять?-заволав він в слухавку.

-Спілкуюся з однією знайомою.

-Адреса.- вже спокійніше, але все одно зло промовив він. Я назвала адресу, а він буркнув «Скоро буду. Ні шагу звідти.» і відключився. Я повернулася до Віри.

-Добре, ми з’ясували, що не ви її вбили, але хтось же це зробив. Можете розповісти щось про її життя?

-Тобі це навіщо?

-Скажімо, я не надто довіряю правоохоронним органам і хотілося б розібратися в ситуації, в яку мене втягнули.

-Добре, запитуй.

-Мені сказали що ви возили її до Райзмана. Не знаєте, вона ще зверталася до нього про допомогу?

– Звичайно. Вона думала зможе таким чином повернути колишнього чоловіка. Ні багато, ні мало. За одну цю дурість її слід було б придушити. Мені добре відомо, що він за людина. Та він би просто розсміявся. Я відмовляла її від цієї дурної витівки, але вона вирішила, що обійдеться без моїх порад. І ось результат.