Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

І тут Зерд ще раз підтвердив репутацію тонкого психолога, якої за ці дні встиг набути в моїх очах. Він опустив погляд і, дивлячись собі під ноги, невиразно сказав:

- Дан мріяв здійснювати героїчні вчинки разом із тобою.

Тут мене прорвало. Я раптом побачила, що мені доведеться зруйнувати не тільки романтичну мрію Дана, а й якусь власну, дуже особисту, мрію Вартового Зерда. Можливо, наш ідеальний союз із Даном, який Зерд намалював у своїй уяві, міг стати для нього острівцем нормального життя в цьому божевільному світі. І цю мрію мені зараз доведеться зруйнувати. Мені було дуже шкода. Справді шкода.

Але я була тим, ким я була, і ніким іншим стати не могла, хоч би як мені цього не хотілося.

- Зерд, я дуже люблю Дана. Люблю як брата. Не знаю, як у вашому світі, але в нашому шлюб між братом і сестрою - це абсолютне табу. Я була би щасливою жити в замку як сестра Дана. Але доля розпорядилася інакше, коли він оголосив, що я його жінка. Я безмежно зобов'язана йому, і якщо знадобиться пожертвувати заради нього життям, зроблю це без вагань. Але стати його дружиною, це... це... - я замовкла, не в змозі підібрати слова.

Так само не піднімаючи голови, Зерд сказав:

- Розумію тебе. У нашому світі шлюби між родичами теж заборонені.

- Але є ще дещо, - сказала я. - Місцеві жінки розповіли мені історію дівчини на ім'я Альра. Саме вона мала стати графинею Мальрок, за правом кохання і за правом спадщини. Її загибель була трагічною помилкою. Я не можу цього пояснити, але відчуваю, що серце Дана доси належить їй.

Мені здалося, що обличчям Зерда, який мовчки слухав мене, пробігла тінь розуміння.

- Навіть якби не мої сестринські почуття до Дана, я б ніколи не змогла посісти місце, яке по праву належало іншій, тим більше за таких обставин. Наразі Дан одержимий ідеєю про наш шлюб, але, гадаю, з часом він зрозуміє, що це стало б непоправною помилкою. А доти краще, якщо нас розділятиме море.

Зерд важко піднявся і вийшов. Я почула, як він віддає наказ готувати кораблі до відплиття.

- Завтра на світанку ми відпливаємо до Матії, - сказав він, повернувшись. - Якщо до цього часу прибуде Дан із загоном, значить, це твоя доля. Більше нічого я зробити не можу.

Цей вечір і першу частину ночі я провела неспокійно. Мені ввижався галас прибуваючого загону, хоча здоровий глузд підказував, що з такої відстані я нічого не змогла б почути за плескотом хвиль. Білосніжка спала, сховавши голову під крило. Тільки один раз вона завовтузилася і сонно пробурмотіла:

- На твою честь ніхто не зазіхає. Спи давай!

Це подіяло на мене заспокійливо, і незабаром я заснула. Мені наснився замок Дана, який я облітала по колу на висоті пташиного польоту. Раптом я помітила на стіні рудоволосу дівчину. Вона зняла з плеча лук, наклала стрілу на тятиву і вистрілила. Стріла летіла на схід...

Замок зник, і я прокинулася спокійною й умиротвореною. Вперше відступили сумніви, що мучили мене: чи правильно я роблю і що скажуть люди. З палуби долітали шум вантажних робіт і голоси. Виявилося, Зерд наказав готувати нашу галеру до відплиття, разом із матійським кораблем та другою галерою з числа відбитих у демів, яка тепер належала матійцям. Я була вдячна йому за це рішення. Тепер не доведеться розлучатися із звичною каютою, де я розклала свої нечисленні речі. Усе, що в мене було - трохи одягу, який мені виділили в каптерці форту. Адже бігти довелося без нічого, з однією торбинкою. Ще в мене були миска, кухоль і ложка. І деяка зброя.

За прикладом Дана, я попросила дати мені матійський меч. На моє прохання негайно відгукнувся Саєб, який з підкресленою чемністю підніс мені меч з витончено прикрашеними піхвами і пообіцяв за першої нагоди навчити прийомів фехтування. На жаль, на палубі корабля це було важко, а чи буде така можливість на твердій землі, ніхто передбачити не міг. У будь-якому разі, тепер я була озброєна легким мечем з відмінної сталі. Крім того, у мене був кинджал і метальні ножі. Це була вся моя зброя, не рахуючи, звичайно, талісмана, який міг мене саму перетворити на зброю.