Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

— 16 може навіяти божевілля за допомогою писаного слова? — запитав я. — Це не варто було читати?

— Слова 16 небезпечні, хай якої форми набувають, — відповів Однодумець. — Краще б ти їх не читав. Але я не ставлю цього тобі на карб. Тебе заскочили зненацька. Ти не очікував письмового послання. Відверто кажучи, мені теж не спадало на думку, що таке можливо. Але час тепер критичний. Нам потрібно бути обережнішими.

— Я буду обережнішим. Обіцяю, — сказав я.

Однодумець підбадьорливо поплескав мене по плечу.

— Є й гарні новини, — додав він, — ну, непогані. Я зумів роздобути вогнепальну зброю. Це геть не так складно, як я уявляв. Але — і це, мабуть, уже погана новина… — Він зобразив на обличчі смуток. — …виявилося, що я жахливо стріляю. Просто нездатен хоч у щось влучити. Мабуть, доведеться тренуватися. Не до кінця розумію, як я впораюся, та все ж… Головне, Піранезі, — спробуй не хвилюватися. Так чи інакше цей кошмар невдовзі закінчиться.

— О, будь ласка! — заблагав я. — Давай не вбивати 16!

Він засміявся.

— А яка альтернатива? Хай доводить нас до божевілля? Не думаю.

Я сказав:

— Але якщо 16 побачить, що його план не працює, побачить, як ми його уникаємо, то він може повернутися до своїх Зал.

Однодумець похитав головою.

— Жодних шансів, Піранезі. Я знаю цю людину. 16 не здається. 16 приходитиме й далі.

Світло в Пітьмі

ЗАПИС ВІД СІМНАДЦЯТОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Минуло три дні. Я насторожено чекав, шукаючи ознак того, що 16 був у наших Залах, але не знайшов жодної. А тоді, посеред третьої ночі, раптом прокинувся. Мене щось розбудило, та що саме, я не знав.

Я сів. Роззирнувся довкола. В усіх Вікнах яскраво палали Зорі. Тисяча Статуй Третьої Північної Зали, слабко освітленої Зорями, дивилися на Залу, неначе благословляючи її. Все було як завжди, одначе я не міг позбутися відчуття, ніби щось відбувається.

Було дуже холодно. Я взувся, надягнув вовняний джемпер і пішов до Другої Північно-Західної Зали. Довкола було порожньо; довкола було тихо; довкола було спокійно.

Я пройшов крізь Двері праворуч від себе до іншої Зали. Тут почув слабкий звук. Звук повторювався з нерівними інтервалами та ставав гучнішим, що далі я проходив. Він скидався на далекий рев тварини.

Із Дверей на другому кінці Зали виринало слабке світло. Щойно я зауважив це, світло змінилося, стало яскравішим і врешті перетворилося на промінь, що розітнув Пітьму та освітив Статуї на Протилежній Стіні! А тоді так само раптово зблякло.

Я підійшов до Дверей і зазирнув усередину.

У наступній Залі хтось був — хтось швидко водив променем ліхтарика від Стіни до Стіни, від Кутка до Кутка, шукаючи в Пітьмі чогось або когось. (Ось чому світло раптом посилилось і знову померкло.) Ця людина кричала:

— Рафаель! Рафаель! Я знаю, що ти тут!

То був Однодумець.

— Рафаель! — крикнув він знову.

Тиша.

— Не варто тобі було сюди приходити! — крикнув він.

Тиша.

— Я знаю кожен дюйм цього місця! Ти не втечеш! Урешті я тебе знайду!

Тиша.

Я прослизнув у Залу, зробивши це з максимальною економією руху. Однодумець, найпевніше, все одно помітив це краєчком ока, бо швидко розвернувся й посвітив ліхтариком на Двері, у які я щойно пройшов, але він ворухнувся надто швидко, ліхтарик вислизнув із його руки й покотився по Хіднику. Світло згасло.

— От лайно! — вигукнув Однодумець.

До Зали повернулася Пітьма. У Залах унизу рухалися Припливи. Однодумець навпомацки пошукав ліхтарик, бурмочучи собі під носа.

Мої очі, засліплені ліхтариком, мало що бачили, але почали знову пристосовуватися до Зоряного Сяйва. Спершу я не бачив нічого, крім тихої Зали, та відтак уздовж Південної Стіни зі Сходу на Захід щось промайнуло. То був ледь помітний обрис сірої тіні на тлі Статуй, що злегка виблискували, і я майже повірив, що це мені ввижається. Але ні. Тінь пройшла крізь Двері до П’ятої Північно-Західної Зали.

16!

Однодумець уже знайшов ліхтарик. Знову випустив із нього промінь. А тоді вийшов із Зали, скориставшись одними з Північних Дверей.

Я зачекав, доки він не пішов, а тоді стрімко й безшумно побіг за 16. Заховався у Дверях до П’ятої Північно-Західної Зали.

У Залі стояв 16. Як і Однодумець, він мав при собі промінь світла, але, на відміну від Однодумця, не водив ним безцільно туди-сюди. Він невпинно світив ним на Стіни Зали. Сильне сріблясто-біле світло осявало прекрасні Статуї й давало кожній із них дивну нову тінь: здавалося, ніби Стіни щільно вкриває велетенське чорне пір’я. 16 ворушив ліхтарем повільно, від чого тіні-пір’їни видовжувалися, зменшувалися, скакали та кружляли. Але самого 16 я геть не бачив. Він був лише розмитою плямою за сліпучим світлом.

16 кілька хвилин споглядав Статуї. А тоді відвернув світло від Стін і підійшов до Дверей, що вели до Шостої Північно-Західної Зали. Поглянув на Одвірок, пересвідчуючись, що його крейдяна позначка досі на місці, і пройшов усередину. Я пішов слідом і заховався в наступних Дверях.

У Шостій Північно-Західній Залі 16 світив ліхтарем на моє послання. Одну довгу мить він стояв нерухомо. Я просив 16 подумати над його лихою поведінкою. Чи робив він саме це? Раптом 16 опустився на коліна й почав швидко писати.

Мені ще ніхто ніколи не писав.

16 писав довго, і це чомусь мене тішило. Та відтак я подумав: «Чому ти тішишся? Хіба має значення, довге послання чи коротке? Сам знаєш, що не зможеш його прочитати. Інакше збожеволієш». Але водночас я (безперечно, здуру) гадав, що божевілля — майже гідна ціна за те, щоби прочитати послання.

Пітьма перед 16 згусла й перетворилася на два несамовиті чорні силуети, що били Повітря крильми. Від несподіванки 16 підскочив і закричав.

То були лише двоє граків, які пробудилися через дивний рух і прилетіли глянути, що коїться.

— Паняйте! — кричав 16. — Паняйте! Геть звідси! У мене справи!

Голос у 16 був геть не такий, як я очікував.

Я пішов так само безшумно, як і прийшов. Повернувся до Третьої Північної Зали й ліг на своє ліжко. Однак мій розум був надто заклопотаний, аби заснути.

Я стираю послання від 16

ДРУГИЙ ЗАПИС ВІД СІМНАДЦЯТОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Щойно зійшло Сонце, я взяв Покажчик і Щоденники. Розгорнув Покажчик на літері «Р», але слова «Рафаель» там не було.

Я швидко поїв і подякував Будинкові за Милість. Мені треба було