Читати книгу - "Спадок на трьох, Ілона Волошин"

— Мамо, годі! Припини! Я не хочу більше слухати про це. Як ви мені набридли зі своїм Раяном! —  кидаю я наостанок і починаю закипати. Виходжу з зали і прямую на вулицю. Ловлю перше таксі і скеровую водія додому. Цей день закінчився просто жахливо! Раян зіпсував мені геть усе.

Минає кілька годин. Я встигла трохи заспокоїтися і подумати про те що трапилося. Наважившись на відверту розмову, я спускаюся сходами до вітальні, всередині почуваючись розбитою. Батькам вдалося умовити Раяна і його батьків приїхати на вечерю і ось, він сидить зі своїми батьками за стіною. Я підходжу до них, відчуваючи, як напруга і мені зростає.

— Доброго вечора! —вітаюся я і сідаю на білому дивані по той бік кімнати.

— Ми дуже вдячні вам, що погодилися поговорити і приділили нам час, — почала розмову мати.

— Так, на виставці стався неприємний інцидент, і ми б хотіли якось це загладити, або ж дізнатися причину такого рішення — втрутився тато.

— Послухайте, наша співпраця була важливою для нас і вигідна для вас. Але ми більше не бажаємо співпрацювати і розриваємо угоду, — сказав містер Роберт. Раян уважно дивиться на свого батька, потім складає руки.

— Скажіть, що змусило вас передумати? Це через весілля? — запитала мати.

— Весілля не буде! — твердо відповідає Раян. Я злегка посміхнулася, намагаючись не видавати свого внутрішнього задоволення.

— Як це не буде? Що ви таке кажете?

— Ваша донька навчилася наставляти мені роги, якщо ви розумієте, про що мова. Я дуже довго терпів і закривав очі на багато речей, але тепер це вже занадто!

— Про що ви говорите? — запитала мати, кидаючи на мене скупий погляд. Я відчуваю, як в мені зароджується напруга.

— Уже місяць Емелін потайки зустрічається з іншим чоловіком.

— Емелін?! — перепитала мати і я відчуваю погляди всіх присутніх. Серце забивається частіше, і повітря стає важким. Я повинна щось сказати, але слова ніяк не виходять.

— Доню, це правда? — звучить тихий голос батька, сповнений несподіванки і розчарування.

— Так, це правда! — нарешті наважуюся заговорити, зберігаючи спокійний тон.

— Ні, цього не може бути. Ем, ти ж це придумала? Так? Придумала?

— Місіс Сильвіє, не псуйте ситуацію. Ваша донька сама у всьому зізналася.

— Пробачте, але ми так не домовлялися, — втрутилася місіс Клара. — Ходімо, нам вже час їхати.

Як тільки кована брама зачинилася за гостями, я нарешті змогла видихнути. Історія з Раяном нарешті завершилася, і хоча її фінал викликав у мене змішані почуття, я відчула полегшення.

В коридорі я натрапляю на холодний погляд матері. Її очі стають все суворішими і я відчуваю, як її очікування тиснуть на мене.

— Повірити не можу! — сказала вона мені тихо, наближаючись. — Як ти могла так вчинити? Ти зовсім не думаєш про нас?

— Думаю, мамо! Весь час думаю, і мені це вже набридло! Не смій мені дорікати, мені вже вистачило!

— Ні, мила, ти повинна вибачитися перед Раяном! Ти повинна просити у нього пробачення і благати, щоб він прийняв тебе назад!

— Ні, мамо! Я цього робити не буду! — різко відповіла я, відчуваючи, як у мені зростає рішучість. — Це моє життя, і я не дозволю тобі ним керувати!

Я повертаюся до сходів і починаю підніматися. Мамин погляд пронизує мене наскрізь, але мені вже байдуже. Головне, я позбулася Раяна. І це тішить мене.