Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Ти помиляєшся. Притулок гаразд. Це ж фортеця. Майже неприступна.

- Ні, - тихо заперечила Єва і опустила очі. - Хотіла б я помилятися. Але Бестіїл, такий величезний і злісний прибулець-мисливець, прорвався туди і все зруйнував.

Єва Вісім затремтіла всім тілом і впала на коліна.

– Мій дім? Наш дім? – не вірила вона. – Як це взагалі можливе?

- У нього була зброя, - сказала Єва і присіла навпочіпки поруч зі старшою. – Така зброя, яка виявилася сильнішою за Притулок.

Вісім вчепилася в руку дівчинки вище ліктя і міцно стиснула її.

– Тоді ми відбудуємо Притулок заново. Візьмемо, що треба, звідси. Зробимо його ще міцнішим. А потім знайдемо цього Бестіїла і зітремо його…

- Все гаразд, Вісім. - Єва вивільнила руку і погладила сестру по спині. - Бестіїла більше немає. Я подбала про це.

- Бестіїла немає?.. І тринадцяти років немає! - Єва Вісім осіла на землю. – Тринадцять років я чекала на тебе, щоб втілити цей план. А тепер… не вийде. Нічого нема!

— Але ж ми є, ми є один у одного, — спробувала втішити її дівчинка. - Це ж добре? Ми можемо почати все спочатку.

Вісім схлипнула і витерла сльози, розмазуючи туш.

– Так. Почати все за новою. Я піклуватимуся про тебе, як про свою дитину.

Єва обійняла старшу сестру і допомогла їй підвестися. Попереду замаячив червоний промінь авторитону, що сканує вітрини.

- Ходімо. - Молодша Єва потягла старшу за дренажну трубу. Вони нерухомо завмерли за вигином, доки робот котився повз.

«Невже весь цей час вона чекала на мене?» - ніяк не могла повірити Єва.

Вибравшись із укриття, вона міцно стиснула руку Вісім, і сестри обмінялися усмішками.

Вісім справилася з почуттями і повела дівчинку далі. Трохи попереду замаячили величні ворота, врізані у скелю.

– Тепер дивись. Це східна брама. Ти ж через них потрапила до міста? - Запитала Вісім.

- Начебто. Точно… – відповіла Єва. – Тут ми пройшли вранці.

Вночі через сутінки, що панує всюди, вигляд у цього місця був ще монументальнішим.

- Ти була така близька до правди. Ідемо. Зараз побачиш, – покликала Вісім і попрямувала до однієї з дренажних труб, що огинали східну браму. У стіні за нею ховалися маленькі непомітні дверцята, і Вісім, штовхнувши, відчинила її. З дверей у штучно створену прохолодну ніч вирвалася хмара пари.

Єва пірнула у вузький прохід і всім тілом відчула жар. Старі труби всіляких розмірів тягнулися вздовж брудних стін, що запітніли від водяних випарів і видавали характерне електричне потріскування.

- Не забудь зачинити за собою двері, - сказала Вісім.

Єва щосили навалилася на неї (незважаючи на невеликий розмір, ті виявилися дуже важкими), і зрештою двері з гучним брязкотом зачинилися.

– Все нормально, – промовила Вісім. – Навіть якщо авторитони прийдуть на звук, вони нас не знайдуть.

– То тут ти живеш? - Запитала Єва. Кліматканина її білизни запрацювала, охолоджуючи шкіру, що миттєво нагрілася. А ось зачісці через таку вологість тут же прийшов кінець.

- Ні, - відповіла Вісім, ведучи Єву якимось таємним шляхом. – Я міняю місця. На третьому рівні є кілька покинутих кубів, на які безглузді правила Кадму не поширюються, і тому мене ніхто не чіпає.

Вологість у вузькому проході була така, що у Єви на лобі з'явилися краплі води.

– Але якщо тобі начхати на правила, чому не…

- Справа не просто в тому, що мені начхати на тутешні правила, Дев'ять. Я не вірю Кадму. - Вісім пройшла повз якийсь шиплячий клапан. – А він ніби вінець творіння, вождь людства. Як гадаєш, чи треба взагалі вірити своєму вождеві?

– Тоді чому не втекти? - Єви на думку прийшов Ван Тернер, який покинув місто разом з батьком Хейлі.

– Я на тебе чекала. Щоправда, не раніше ніж за три роки, – нагадала Вісім.

– Ти справді чекала… мене? Весь цей час? - Перепитала Єва, і її сукня забарвилася в золотистий колір.

– Так. Тільки уяви мою радість, коли я сьогодні тебе побачила. Очам не повірила, зустрівши тебе в парку, і таки знала, що це ти, тому що в тебе моє обличчя, - сказала Вісім. - А потім просто потрібно було дочекатися, поки ти залишишся сама, щоб переконатися, що я не помилилась.

– І що тепер? - Єва потерла пластир на спітнілій шиї; навіть під ним ранка поболювала.

– Тепер ми сестри, і я щаслива, – сказала Вісім, міцно стиснувши долоню дівчинки. – Ти принесла світло у моє похмуре існування тут.

Ці слова змусили Єву задуматися про Ровендера. Вона йшла за старшою Євою повз нескінченні труби і гадала, як їй тепер розшукати свого синього друга.

- Вісім, - гукнула дівчинка сестру, - ти сказала, що піклуватимешся про мене як про свою дочку. Хіба не маєш своїх дітей?

Обличчя Вісім ховалося в тіні. Голос звучав серйозно і сумно.

– Я генетично не бездоганна, Єва Дев'ять, я маю схильність до деяких невиліковних захворювань. Тому за законом мені не можна мати дітей.

– Тобі… тобі не можна? - ахнула Єва в шоці.

– Ні, – ледь чутно підтвердила Вісім. – На ранній стадії мого ембріонального розвитку мене зробили стерильною.

Єва знала, що слово "стерильний" якось пов'язане з неможливістю народити дитину. Вона згадала голограмних дітей, із якими грала, коли була маленька. І навіть коротке знайомство в Лакусі з маленьким сином Хостії, Зузі, доставило їй велике задоволення.

Може, одного разу вона сама стане мамою, як Матр, але ще мільйон-зілля років.

– Я дуже тобі співчуваю, – сказала дівчинка вголос. Більше їй на думку нічого не спало, хоча вона знала, що словами тут справі не допоможеш.

Вісім глянула на Єву:

– Дякую, Дев'ять. Я живу із цим усе життя. Мені хотілося б змінити це, але, на жаль, тут уже нічого не поробиш. Тому я й повернулася тоді до нашого Притулку – до тебе. Хотіла стати тобі матір'ю, виростити та дати таке виховання, якого не було в мене.

Розділ 15. Тимчасове відключення.