Читати книгу - "Однокласниці.ua☆☆☆☆☆☆, Маїра Цибуліна"

- Я тільки недавно купила квартиру, машину і парфумерний магазин.

- Так у тебе є ще магазинчик?

- Олено, заспокойся. Це все я купила спеціально для тебе.

- Для мене?! - здивувалася колишня медсестра, сівши на крісло.

- Так, для тебе. Розумієш, я полюбила твого Льошку з першого погляду, коли ти нас з ним познайомила. А коли я виграла в лотерею купу грошей, то вирішила, що це мій шанс. Я придбала все це для тебе, щоб тебе купити. Але це не було потрібно. Ти й так віддала мені свого чоловіка без будь-якої винагороди.

- Ну, сестричко, ну сестричко! - запнулася Олена, підбираючи потрібні слова. - Дай я тебе поцілую!

- Я б з великою радістю! Проте давай якось-небудь іншим разом. Не хочеться зараз сідати в літак і труситися в ньому бозна-скільки часу і лише для того, аби ти мене розцілувала! Ти що від щастя забула, що ми розмовляємо телефоном?

Ось так сестри-близнючки помінялися місцями і життями! І обидві отримали те, що найбільше хотіли: Олена - багатство, а Ліда - коханого чоловіка. До речі, і Льоня також отримав ідеальну дружину, про яку він завжди мріяв. Вона смачно готувала, прибирала квартиру, ходила на роботу і радісно зустрічала чоловіка після роботи, ніколи не посилаючись на головний біль. Для Леоніда це був немов другий медовий місяць. І він щовечора перед сном дякував Господу за те, що він поміняв мізки його дружині, і зробив з неї ідеальну жінку.

Сущий парадокс! Але і таке в житті також буває.

**************************************************************************************************************************************

Після того, як Діана з'їла три порції десерту і запила коктейлем, Невська розплатилася з офіціанткою. Дівчата вийшли з кафе і попрощалися з ненажерою.

- Мені щось їсти захотілося, - сказала Оля, коли Діана зникла за поворотом.

- У мене також живіт бурчить, - підтримала подругу Вероніка. - Пішли до мене. У мене мама точно що-небудь смачненьке приготувала на обід.

- Дуже добре, - зраділа дівчина такій можливості, адже мама Вероніки готувала найсмачніші страви, які тільки доводилося куштувати тій.

І дійсно Ізольда приготувала тушковані печериці в особливому соусі, які Олі ні разу не доводилося куштувати.

- Яка смакота! - похвалила Невська Ізольду, вилизавши тарілку дочиста. - Будьте моєю другою мамою, будь ласка!

- Олечко, я тебе давно уже вважаю своєю доцею, - лагідно посміхнулася Ізольда. - І ти можеш приходити до нас обідати, коли тільки побажаєш.

- Спасибі вам велике.

- Пішли в мою кімнату, - сказала Стасинська, закінчивши обідати. - У нас багато важливих справ.

- Що це у вас за такі важливі справи? - поцікавилася Ізольда.

- У нас контрольна завтра, - швидко збрехала Оля.

- У перші дні навчання?! - здивувалася мама Вероніки.

- Це перевірка знань за минулий рік.

- Ну, йдіть, готуйтеся. Я вас не буду турбувати.

Дівчата пішли в кімнату Стасинської. Як тільки двері закрилися, Оля сказала:

- Хоча Сорока і повірила медсестрі, що вона не причетна до підстави  Алгеброїда, зате я - ні. Її не можна поки викреслювати зі списку.

- Так, ти права, - погодилася Вероніка. - Тільки буде важко, дізнатися, справжню причину її вчинку, а про те, щоб довести її провину - взагалі не йдеться.

- Тоді перевірмо Гаврилича, - запропонувала Невська. - Він того вечора сторожив. У нього є доступ до всіх ключів. У нього була стовідсоткова можливість це зробити.

- Тільки в цьому випадку нам марно опитувати його сусідів.

- Так. Тоді запитаймо у самого Гаврилича.

- Олю, ти, що! Як ти собі це уявляєш?

- Просто. Підійдемо до нього після уроків ...

- Уже, помилочка!

- Яка?

- Він приходить на роботу тільки о шостій годині вечора.

- Тоді перед уроками. Він же працює до восьмої ранку.

- І що ти у нього спитаєш?

- А я у нього нічого не буду питати.

- Як це? - здивувалася Вероніка, поправивши окуляри.

- Я просто скажу, що знаю, що це він підклав пакетик в піджак Алгеброїда. І тоді подивлюся на його реакцію.

- А в цьому є сенс! - раптом зраділа Стасинська. - Так одного разу зробив Коломбо. Тоді підозрюваний дуже розсердився і прогнав його геть, відмовившись навіть з ним поговорити.

- Ну, і що той підозрюваний був злочинцем? - запитала Оля.

- Так.

На наступний ранок дівчатка прийшли в школу раніше. Рівно о сьомій вони були біля дверей.

- Як тебе мама відпустила так рано? - запитала Оля подругу, постукавши в віконце.

- А вона сьогодні пішла раніше, - відповіла Вероніка. - Так що мені не довелося їй брехати. А ти що придумала для свого старого?