Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

— Камілло! — радісно вигукнув старенький чоловік, надягаючи окуляри та йдучи нам назустріч. Його обличчя вкрилося зморшками від щирої усмішки. — Вам щось підказати? Шукаєте щось особливе?

— Добрий день, сеньйоре Патріціо, — Камілло посміхнувся й з повагою стиснув руку ювеліра, а потім обернувся до мене. — Ми шукаємо каблучку для моєї нареченої. Вона загубила минулу й тепер хоче щось зовсім просте, без каміння. Бо боїться, що знову загубить.

Камілло говорив з такою впевненістю, що я сама ледь не повірила в його історію. Як він взагалі так швидко може вигадати всі ці історії? Можливо, кожного разу, коли я бачу, як він сидить у своєму ноутбуці, то він розписує усі можливі сценарії для таких випадків?

Патріціо уважно подивився на мене крізь свої окуляри й лагідно посміхнувся.

— О! Не хвилюйтесь, сеньйоро, — промовив він, із розумінням киваючи. — Це цілком нормально. Це буденна справа для усіх нас — загубити щось. Не варто себе обмежувати в чомусь, через таке. Кожен заслуговує на трохи краси в житті.

Я кивнула, вдячно усміхаючись, але все ж твердо повторила:

— Дякую, проте я справді хочу щось просте, — я посміхнулась незнайомцю, і той схвально кивнув, опускаючи очі на вітрину.

Здається, він погодився з моїм бажанням. Камілло, правда, залишався не зовсім задоволеним — я бачила, як він ледве приховує роздратування.

— Мій онук теж завжди наполягає на скромності, — старий хитро підморгнув мені. — Але.. я не уявляю, аби наречена сеньйора Бореллі була з чимось таким простим…

— І я їй це ж саме кажу, — втрутився Камілло, неочікувано обійнявши мене за талію, змушуючи мене напружитись. — Утім, вона така вперта, що нічого не можу з цим вдіяти..

— Жінки, — коротко відповів старий, посміхнувшись. — Гаразд, в мене є дещо таке простеньке для вас, сеньйоро.

Він підняв одну з підставок з невеличкими, елегантними каблучками без особливого оздоблення.

— Якщо якнайменше каміння та всього яскравого, то ось…

І його голос був такий сумним, немов хтось знехтував усіма тими недоспаними годинами його праці, коли він майстрував щось справді дороге та ексклюзивне, аніж ці прості американки та звичайні каблучки.

Я швидко знайшла свою фаворитку — тоненьке срібне кільце з невеликим камінчиком, просте й водночас витончене. Воно не виглядало пафосно, але все одно мало свій особливий шарм.

Я помітила, як Камілло запитально дивився на мене, поки я міряла каблучку. Схоже, він до останнього сподівався, що я передумаю й оберу щось яскравіше.

— Патріціо, можемо з вами поговорити на хвилинку? — раптом запитав він і, не чекаючи відповіді, повів старого до іншої кімнати.

Цікаво, про що вони говорять? Я намагалася розгледіти, про що йшлося, але з-за стіни долинав лише низький голос Камілло та нечітке бурмотіння ювеліра. Та й кожен регіон Італії мав свій акцент та діалект… і на жаль, навіть моя гарна італійська часом «здавалась»..

— Ти обрала? — запитав Камілло, радісно виходячи з сусідньої кімнати.

— Так, ось ця мені подобається найбільше.

Камілло знову, несподівано, доторкнувся до моєї долоні, уважно розглядаючи каблучку на моєму пальці. Хоча, чоловік мовчав, я все одно бачила, як сильно йому не подобається.

— Як хочеш, Вікторіє, — сказав він, злегка закотивши очі, проте погодився. — Тоді візьмемо цю. Гадаю упакування не потрібно.

— Звертайтесь, якщо ще щось потрібно.

Ми попрощалися з Патріціо, і вже за мить опинилися на свіжому повітрі, прямуючи назад до машини. Камілло був мовчазним, і навіть коли ми вже рушили додому, його погляд залишався прикутий до дороги, а обличчя — напруженим.

— Тобі справді подобається ця каблучка? — раптом запитав він, так і не відвівши очей від дороги. — Чи ти просто… надто вперта?

— Мені подобається, — тихо відповіла я, намагаючись говорити твердо.

— Гаразд, — він удав, що зітхає з полегшенням, і його серйозна маска трохи розтанула. — В наступні рази, будь більш переконлива, добре?

Я закотила очі, відвертаючись до свого вікна. Здавалося, наші різні світи й погляди на життя ще довго будуть переплітатися. Камілло не сказав більше ні слова, і я вирішила не надокучати його своїми питаннями, хто ж він насправді. Вже краще вдома запитаю його..