Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

– Навіщо нам ті складності. Ви тільки розскажіть, де нам шукати діда і ми поїдемо.

– Богдане, зрозумій, що зараз він знаходиться не в цьому світі. Кажу ж тобі, чекайте двадцять п’ятої години.

Почувши відповідь, обох нас аж затіпало від злоби. Бо в глибині душі відчули якусь нещирість у словах старої. Вона там наскладала планів в себе в голові, а нам не каже! Тоді почали донімати бабу питаннями, мовляв, якщо цей дід довіку спочиває, навіщо йому бачитись з онуком? А та відповіла, що він, скоріш за все, дасть настанови, як зняти родове прокляття. Ще й посміялася: “Не треба передчасно хоронити діда. Арсен живий, а «інший світ», ніяк не означає «царство мертвих»” От якже вміє напустити всім туману! Вона мене з Тарасом заінтригувала. Вже навіть закортіло взнати трохи більше.

Ми з братом, як не випитували, однак нічого не добились від мольфарки. Та вперлася, мовляв, чекайте ночі. Ну що нам ще залишилось робити? Не було в нас ніяких інших опцій. Хоча й підозрювали, що бабин дід, скоріш за все, уявний. Та то таке, нехай там вірить в його існування, вона ж здичавіла у лісі від самотності. І це не дивно, бо за стільки років на її місці збожеволів би, напевно, кожний.

Поки чекали, коли вже сяде сонце, допомагали поратись старенькій по хазяйству. Під вечір на галявині вже добре потемніло. Мольфарка нас покликала збиратися в дорогу. На той час я вже згорав від нетерплячки. Адже хотілося побачити, як відкриваються ворота між світами.