Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

Новий навчальний тиждень в академії для нас розпочався із прогулянки лісом.

Принаймні так це назвали наші викладачі. В Дикий ліс ми перемістились за допомогою порталу.

Щойно ми там опинились, я відразу зрозуміла, що це дуже небезпечне місце. В цьому лісі небезпека чекала на нас на кожному кроці.

Більшість рослин  були отруйними, а замість тварин тут водилися різні монстри.

Професор Фобос розповідав нам про всі небезпечні таємниці, що приховував в собі Дикий ліс.

- Кущі, що ростуть тут усюди - це "Гродер". Тримайтесь від нього подалі, якщо не хочете зайвих проблем. Подряпини від його отруйних колючок дуже болючі і погано заживають, - пояснював нам професор, вказуючи рукою, на дивні червоні кущі.

Я бачила такі вперше, тому підійшла ближче, щоб краще їх роздивитись і запам'ятати на майбутнє.

Неочікувано хтось сильно штовхнув мене в спину і я полетіла прямісінько в колючі і  отруйні кущі "Гродеру." 

Не чекаючи чогось подібного, я не встигла вчасно зреагувати і тому просто заплющила очі і виставила перед собою руки, щоб захистити обличчя.

Готуючись до зіткнення із жахливими колючками, я дуже здивувалась, коли впала на щось тверде.

Відкривши очі, я зрозуміла, що лежу на грудях у Крістіана Дрейка.

Його вродливе обличчя спотворила гримаса болю.

Наступної миті чиїсь сильні руки  підняли мене і поставили на ноги. Це був Калеб.

 Тім та Алекс допомогли Крістіану піднятись з тих бісових кущів. Дрейк тихо застогнав від болю.

Вся його спина була втикана довгими, тонкими колючками.

Я ніяк не могла зрозуміти, як Дрейк примудрився вчасно опинитись переді мною. Навіть з його швидкістю це було неможливо.

- Навіщо ти штовхнув Армана? - Сердито запитав Калеб, звертаючись до нашого вухатого одногрупника.

То он хто це зробив...  Падлюка!

- Це сталось випадково, - почав виправдовуватись Вухань.

Гнів заполонив мій розум і я кинулась на цього паскудного кретина.

Моя магія рвалась на зовні, вимагаючи помсти.

Я навіть не хотіла думати про те, що було б зі мною, якби Крістіан Дрейк мене не врятував.

Я била Вуханя, вкладаючи в кожен свій удар магію. Саме так, як вчив мене дід.

Мій супротивник не очікував того, що я його атакую, тому майже не захищався, пропускаючи більшість моїх ударів.

В якийсь момент я зламала Вуханю ногу і цей йолоп впав на землю і заголосив.

Наступної миті хтось міцно схопив мене за руки. Це був Тім.

- Заспокойся. Не варто привертати до себе зайвої уваги, - прошепотів він.

Ці його слова були для мене наче відро холодної води на голову.

Я зупинилась і шумно видихнула.

- Кадете Теренсе, вас покарано. Увесь цей тиждень після занять ви будете працювати на кухні. Про наступні вихідні також можете забути, - суворо промовив професор, спостерігаючи за тим, як того бісового Вуханя підіймають з землі.

- Але ж це Круцій штовхнув Армана в ці отруйні кущі, - втрутився Калеб.

- Я думаю, що Круцій вже достатньо покараний, бо наступний тиждень він проведе в госпіталі.

- А де Крістіан? - Запитала я, озираючись довкола.

- Його Алекс відразу повів до порталу. Крістіану потрібна негайна медична допомога, - відповів мені Тімаріус.

- Якби він не врятував мене, то...

- Не думай про це... Вже все позаду, - спробував заспокоїти мене Тім.

Професор наказав нам всім повертатись до порталу.

- Щойно повенемось в академію, на вас чекає кухня, кадете, - "порадував" мене викладач.

- Там не так вже й погано. Будемо працювати разом, - спробував підбадьорити Калеб.

Я сердилась на себе через те, що втратила пильність і була надто легковажна, не думаючи про власну безпеку. Одночасно з цим я хвилювалась за Крістіана Дрейка.

Подібне його не вб'є, але примусить добряче постраждати.

Бідолашний Дрейк... Я почувалась винною перед ним.