Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Рембо 📚 - Українською

Читати книгу - "Рембо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рембо" автора Девід Моррелл. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 119
Перейти на сторінку:
бігати колами, як наляканий кролик.

Уперше в голосі Траутмена відкрито пролунала гордість.

Цього не буде.

Але якщо так, якщо це все-таки станеться, то не вам відповідати за те, що людей відправили в неправильному напрямку. Відповідати мені. Я повинен прорахувати всі варіанти. Ми ж зараз міркуємо теоретично. Реальних фактів у нас немає.

Тоді дозвольте мені віддати наказ, — сказав Тісл, і йому здалося, начебто вантажівка звалилася з трифутової висоти: серце стиснув сильний біль. Намагаючись не піддаватися йому, він продовжував. — Якщо наказ буде неправильним, я з радістю за нього відповім. — Він весь напружився, затаївши подих.

О Господи, вам погано? — запитав Траутмен. — Лягайте скоріше.

Тісл жестом його відсторонив. Раптом радист сказав:

Передають повідомлення.

Лягайте, — наполягав Траутмен, — або я вас примушу.

Дайте мені спокій! Слухайте!

Говорить командир національної гвардії номер тридцять п’ять. Я не розумію. Можливо, нас так багато, що в собак зіпсувався нюх. Вони ведуть нас до пагорбів, а не до дороги.

Ні, у собак нічого не зіпсувалося, — розлючено промовив Тісл. — Але ми вже втратили надто багато часу, поки ви роздумували. Можливо, зараз нарешті віддасте цей наказ?

РОЗДІЛ 8

Коли Рембо піднімався схилом до рудника, куля вдарилася в скелю за декілька ярдів зліва від нього. Дивлячись на вхід у рудник, він додав швидкості, закриваючи обличчя від осколків каменю, які вибили ще дві випущені в нього кулі. Це було вже біля самого входу. Заглибившись у тунель, коли кулі вже його не могли досягнути, він зупинився та припав до стіни, переводячи подих. Не вдалося відірватися від них. Завадив біль у ребрах. Тепер солдати національної гвардії всього за півмилі від нього. Вони так захопилися полюванням, що стріляють, не маючи чіткої цілі. Резервісти, солдати на вікенди. їх навчили, але вони не набули досвіду, тому дисципліна в них погана, і від хвилювання вони можуть утнути все що завгодно. Полізуть у тунель юрбою, випустять сюди сотні куль. Він правильно зробив, що повернувся. Якби він спробував здатися біля струмка, вони б швиденько пристрелили його. Йому потрібний якийсь буфер між собою й ними, щоб вони не стріляли, поки він буде пояснювати.

Він повернувся до входу в тунель, до світла, вивчив стелю. Знайшов місце, де вона небезпечно потріскалася, вибрав стійки, які підтримують її й давно підгнили, і встиг відбігти, перш ніж земля обвалилася. Усе заволокло пилом, і Рембо довго кашляв. Коли пил осів, він побачив простір приблизно у фут між бар’єром із каміння та майже повністю зруйнованою стелею. Повіяло повітря, стало холодніше. Він опустився на вологу підлогу, слухаючи, як потріскує стеля. Незабаром донеслися голоси.

Як ти думаєш, його вбило?

Може, залізеш і подивишся?

Я?

Хтось засміявся, і Рембо мимоволі посміхнувся.

Печера або рудник, — сказав інший. Голос у нього був гучний, і Рембо вирішив, що він говорить у польову рацію. — Ми помітили як він забіг туди, а потім усе обвалилося. Бачили б ви, скільки пилу. Тепер він наш, це точно. Почекайте хвилину. — Потім, начебто комусь поруч. — Забери свою дурну голову від входу. Якщо він ще живий, дуже просто може тебе підстрелити.

Рембо обережно піднявся по бар’єру з каменів і виглянув назовні. У полі зору з’явився солдат, який перебігав зліва направо, по його стегну ляскала фляга.

Ну, пора із цим кінчати, подумав Рембо.

Мені потрібний Тісл, — прокричав він в отвір. — Я хочу здатися.

Що?

Гей, хлопці, чули?

Приведіть Тісла. Я хочу здатися. — Його слова гуркотом котилися тунелем.

Там, усередині. Це він.

Почекайте, він там живий, — промовив чоловік по рації. — Він розмовляє з нами. — Пауза, потім цей же чоловік заговорив набагато ближче до входу, хоча в полі зору не з’являвся.

Що вам потрібно?

Я втомився повторювати. Мені потрібен Тісл. Я хочу здатися.

Тепер вони шепотілися між собою. Знову той чоловік говорив по рації, передаючи нове повідомлення, і Рембо дуже хотілося, щоб усе це скоріше закінчилося. Він не думав, що капітуляція викличе в ньому таке відчуття спустошеності. Зараз, коли битва була закінчена, йому здавалося, що він перебільшив свою втому й біль у зламаних ребрах. Звичайно ж, він міг воювати далі. На війні було й не таке. Потім він перемінив позу, і біль спалахнув із новою силою — виявляється, нічого він не перебільшив.

Гей, там усередині, — окликнули його. — Ви мене чуєте? Тісл каже, що не може піднятися.

Чорт забирай, він же так хотів мене взяти. Нехай стрибає у вертоліт і летить сюди.

Я нічого про це не знаю. Мені тільки сказали, що він не може.

То ви розмовляли з Тіслом чи ні? Хто вам відповів, що він не може? Я хочу, щоб він був тут. Він буде гарантією того, що ніхто мене не застрелить помилково.

Не турбуйтеся. Якщо хтось із нас вас застрелить, то не помилково. Виходьте відтіля обережно, і ніяких помилок не буде.

Він замислився.

Добре, але мені потрібна допомога — розкидати ці камені. Сам я не впораюся.

Знову вони стали перешіптуватися, потім він почув:

Ваші гвинтівка й ніж. Кидайте їх сюди.

Я навіть револьвер викину. У мене є револьвер, про який ви не знаєте. Я з вами чесний. Я не настільки дурний, щоб з боєм пробиватися через усіх вас, так що накажіть своїм хлопцям забрати пальці зі спускових гачків.

Тільки коли я почую, що ви кинули зброю.

Розставатися зі зброєю дуже не хотілося. З’явиться це огидне відчуття повної безпорадності. Завмерши в нерішучості, він відчув легкий прохолодний подув: у тунель йшло повітря.

Я поки нічого не чую, — повторив голос. — У нас є сльозоточивий газ.

Так. А підійти цей сучий син не хоче.

Він просунув в отвір гвинтівку. Але не встиг розтиснути руки, як відчув потік повітря, що йде вниз по тунелю. Протяг сильний, схоже, десь є вихід, тріщина, інакше бути не може. Відразу з’явилися нові сили. Він ще не програв.

— Де зброя, кажу, — знову почувся голос.

«Ось дуло тобі в дупу», — подумав Рембо. Він затягнув гвинтівку назад і поспішив у темряву тунелю. Його багаття вже зовсім догоріло, і він навпомацки знайшов місце, де лежав. Схопивши хвойні гілки та кілька шматків дерева, поніс далі в тунель, поки не почув, як капає вода, і не наштовхнувся на стіну. Нове багаття освітить йому шлях. Дим від хвойних гілок покаже, куди йде повітря. Чорт забирай, можливо, можливо…

РОЗДІЛ 9

Біль спалахнув знову, і Тісл весь скрючився на лаві. Він знав,

1 ... 28 29 30 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рембо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рембо"