Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Азазель 📚 - Українською

Читати книгу - "Азазель"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Азазель" автора Борис Акунін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 55
Перейти на сторінку:
розбиратися з ними було ніколи — у ванній перестала литися вода. Фандорін похапцем засунув папери та листи назад до портфеля, але ретируватися до вікна не встиг. У дверях застигла тонка біла постать.

Ераст Петрович вихопив із-за пояса револьвер і свистячим шепотом наказав:

— Пані Біжецька, один звук, і я вас застрелю! Підійдіть і сядьте! Мерщій!

Вона мовчки наблизилася, зачаровано дивлячись на нього бездонними мерехтливими очима, сіла біля бюро.

— Що, не чекали? — уїдливо поцікавився Ераст Петрович. — За дурника мене тримали?

Амалія Казимирівна мовчала, погляд її був уважним і трохи здивованим, ніби вона бачила Фандоріна вперше.

— Що означають оці списки? — запитав він, труснувши «кольтом». — До чого тут Бразилія? Хто криється під номерами? Ну ж бо, відповідайте!

— Подорослішав, — несподівано промовила Біжецька тихим, задумливим голосом. — І, здається, змужнів.

Вона впустила руку, й пеньюар сповз із округлого плеча, такого білого, що Ераст Петрович глитнув.

— Сміливий, задерикуватий дурник, — сказала вона так само неголосно й подивилася йому просто у вічі. — Й дуже, дуже гарненький.

— Якщо ви надумали мене спокушати, то марно витрачаєте час, — червоніючи пробурмотів він. — Не такий уже я дурник, як ви уявляєте.

Амалія Казимирівна сумно мовила:

— Ви — бідолашний хлопчик, який навіть не розуміє, в що уплутався. Бідолашний красивий хлопчик. І мені вас тепер не врятувати…

— Подумали б спершу про власний порятунок! — Ераст Петрович намагався не дивитися на кляте плече, що заголилося ще дужче. Невже буває така сяюча, сніжно-молочна шкіра?

Біжецька поривчасто підвелась, і він одсахнувся, виставивши дуло вперед.

— Сидіть!

— Не бійтеся, дурненький. Який ви рум'яний. Можна торкнутися?

Вона простягла руку й злегка торкнулася пальцями його щоки.

— Гарячий… Що ж мені з вами робити?

Друга її рука ніжно лягла на його пальці, що стискали револьвер. Матові нерухомі очі були так близько, що Фандорін побачив у них два маленькі відображення лампи. Дивна пасивність охопила молодика, він згадав, як Іполит попереджав про метелика, та згадав якось відсторонено, ніби й не його стосувалося.

А далі сталося ось що. Лівою рукою Біжецька відвела «кольта» вбік, правою ж ухопила Ераста Петровича за комір і рвонула на себе, одночасно вдаривши його лобом у ніс. Од гострого болю Фандорін осліп, а втім, він усе одно нічого не побачив би, тому що лампа з гуркотом полетіла на підлогу, і настала непроглядна темрява. Від наступного удару — коліном у пах — молодик зігнувся навпіл, пальці його судорожно стислись, і кімнату осяяло спалахом, розідрало пострілом. Амалія судорожно вдихнула повітря, напівсхлипнула-напівскрикнула, й ніхто більше не бив Ераста Петровича, ніхто не стискав йому зап'ястя. Пролунав звук падаючого тіла. У вухах дзвеніло, по підборіддю двома струмками стікала кров, із очей лилися сльози, а внизу живота було так кепсько, що хотілося тільки одного — стиснутися в клубок і перечекати, перетерпіти, переревти цей нестерпний біль. Але ревти було ніколи — знизу долітав голосний гомін, гуркіт кроків.

Фандорін ухопив зі столу портфель, кинув його у вікно, поліз через підвіконня й ледве не зірвався, бо рука все ще тримала пістолета. Він не пам'ятав, як зліз по ринві, дуже боявся не знайти в темряві портфель, одначе того видно було добре на білому гравію. Ераст Петрович підібрав його й побіг навпростець через кущі, скоромовкою бурмочучи під ніс: «Нічого собі дипломатичний кур'єр… Жінку вбив… Господи, що ж робити, що робити… Сама винна… Я й не хотів зовсім… Куди тепер… Поліція шукатиме… Або ці… Вбивця… До посольства не можна… Тікати з країни, швидше… Теж не можна… На вокзалах, у портах шукатимуть… За свій портфель вони землю перевернуть… Затаїтися… Господи, Іване Францовичу, що ж робити, що робити?..» Фандорін на бігу озирнувся й побачив таке, що спіткнувся й мало не впав. У кущах нерухомо стояла чорна постать у довгому плащі. В місячному сяйві біліло застигле, дивно знайоме обличчя. Граф Зуров!

Вискнувши, вкрай ошалілий Ераст Петрович перемахнув через огорожу, метнувся праворуч, ліворуч (звідки ж кеб приїхав?), і, вирішивши, що все одно, побіг праворуч.

Розділ одинадцятий,

У ЯКОМУ ОПИСАНО ДУЖЕ ДОВГУ НІЧ

На Собачому острові, у вузеньких вуличках за Міллуолськими доками, ніч настає швидко. Не встигнеш озирнутись, а сутінки із сірих уже зробилися коричневими, і поодинокі ліхтарі горять не всі. Грязюка, нудьга, від Темзи потягує вогкістю, від помийниць гниллю, й пусто на вулицях, тільки біля підозрілих пабів і дешевих умеблювань копошиться якесь негарне, небезпечне життя.

У номерах «Феррі-роуд» мешкають списані на берег матроси, дрібні аферисти та старіючі портові шльондри. Плати шість пенсів за день і живи собі в окремій кімнаті з ліжком — ніхто не пхатиме носа у твої справи. Але умова: за псування меблів, бійку і крики вночі господар, Жирний Х'ю, оштрафує на шилінг, а хто відмовиться платити — вижене втришия. Жирний Х'ю з ранку до вечора за конторкою біля входу. Стратегічне місце — видно, хто прийшов, хто пішов, хто що приніс або, навпаки, хоче винести. Публіка строката, від такої жди всякого.

Ось, приміром, рудий патлатий художник-француз, який щойно прослизнув повз господаря до кутового номера. Гроші у жабника водяться, без суперечок заплатив за тиждень уперед, не п'є, сидить узаперті, вперше за весь час відлучився. Х'ю, звичайно, скористався нагодою, заглянув до нього, і що ви думаєте? Художник, а в номері ні фарб, ні полотен. Може, вбивця який, хто його зна — інакше навіщо очі за темними окулярами ховати? Констеблю сказати, чи що? Гроші ж усе одно вперед заплачено…

А рудий художник, не відаючи про те, якого небезпечного напрямку набули думки Жирного Х'ю, замкнув двері й повівся, насправді, більш ніж підозріло. Насамперед щільно зашторив вікна. Потім поклав на стіл покупки — булку, сир і пляшку портеру, вийняв із-за пояса револьвер і засунув під подушку. На цьому роззброєння дивного француза не завершилось. Він витяг із-за халяви дерінджер — маленький однозарядний пістолетик, якими зазвичай користуються дами та політичні вбивці, — прилаштував цю іграшкову на вигляд зброю біля пляшки портеру. З рукава постоялець дістав вузький, короткий стилет і встромив його в булку. Тільки після цього він запалив свічку, зняв сині окуляри, втомлено потер очі. Озирнувся на вікно — чи не відходять штори — і, знявши з голови рудий парик, виявився не ким іншим, як Ерастом Петровичем Фандоріним.

Трапезу було завершено за п'ять хвилин — мабуть, були у титулярного радника і втікача-убивці справи

1 ... 28 29 30 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Азазель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Азазель"