Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сліпий василіск 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліпий василіск"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліпий василіск" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 57
Перейти на сторінку:
зараз його строгий хазяїн, як п’яний велетень у корчмі, почне шпурляти меблями…

На зворотній стороні стільниці теж був портрет. Ніс цього ідальго здавався величезною краплею, що готова скотитися з обличчя, але чомусь в останній момент затрималась. Прищулені очі дивилися холодно й відсторонено.

— Це Кіхано-Відступник, — сказав Алонсо. — Федеріко Кіхано… Він теж мій предок, тому я тримаю його портрет у вітальні. Він теж подався в подорож… але не заради допомоги знедоленим! Він зрадив і продав усе, що можна. Він соромився своєї Дульсинеї і зрештою відрікся від неї. Він без мила ліз у палац, заводив дружбу з герцогами і маркізами, пнувся зі шкіри, щоб на нього звернули увагу… Його зброєносець був йому до пари — п’яниця, ненажера і зрадник.

Санчо здригнувся і відступив ще далі.

— Я не називав зрадником тебе, — повільно сказав Алонсо. — Я хочу пояснити тобі… Санчо. До від’їзду залишилося два дні. Я не боюся більше нічого; божевілля змилувалось наді мною, а отже, у світі не залишилося сили, що здатна мене утримати.

Санчо, сопучи, поставив як годиться меблі, підібрав з підлоги свічки, що розсипалися, заново постелив скатертину, розгладив складочки:

— Сеньйоре Алонсо… Я таки зрадник. Я… купився, сеньйоре Алонсо. Але коли я купився… я ще не знав вас. Я думав… що ви просто залишитеся вдома. Що це нічого, нічого особливого. Я не хотів, щоб ви божеволіли! Я готовий зжувати ці прокляті гроші. Сеньйоре Алонсо, що мені зробити, щоб ви мене пробачили?

Алонсо помовчав. Посміхнувся:

— Ти поїдеш із мною, зброєносцю?

Санчо опустив очі:

— Сеньйоре Алонсо… Оце так… Вас не даремно прозвали — Алонсо Кіхано Добрий. Куди я дінуся, сеньйоре Алонсо… Поїду.

Секунду Санчо дивився на простягнену долоню, як на дивину; потім підхопився і потиснув її обома руками.

* * *

…Лицар Печального Образу посміхнувся б і кинув блакитненький, складений учетверо листок — у грубку.

Його батько Дієго Кіхано не посміхався, а лист утопив би в нужнику.

Отже виходить, він, Алонсо, слабший духом? Дріб’язковіший? Яке йому діло до цього брудного листа, до цих липких грошей? Чи мало заздрісників надсилають свої творіння поштою, чи мало язиків плещуть в цирюльні ім’я Кіхано…

Букви друковані, виведені зумисне так, щоб не впізнати почерк. Блакитненький папір…

Хтось зі своїх, подумав Алонсо, і чим далі, тим важче було переконати себе.

У грубку, ну! Доки не пізно! Два дні залишилося до виїзду. Хіба мало інших справ…

— Так, я заходив до цирульні, — сказав Санчо, ховаючи очі. — Порозпитував обережненько… Цирульник нічого не знає… чи робить вигляд, що не знає. Та швидше за все… хлопчик у нього працював, відвідувачам прислужував. Пам’ятаю це хлоп’я, усе навколо мене крутився… Він уже п’ять днів, як не працює. Мати забрала. Я не полінувався, сходив за адресою… Нікого немає, і будинок продається. Переїхали… Я от думаю — швидше за все, хлопчина той мені конверт і підкинув… І не довідатися тепер, хто йому доручив…

Алонсо вертів у руках учетверо складений аркуш:

— Вважаю нижче своєї гідності проводити це… розслідування. Соромно.

Санчо подався вперед:

— Пане мій… А давайте я проведу? Адже я теж, ну, постраждав, ім’я моє чесне, совість… І взагалі. Мені от цікаво, яка така скотина вважає Санчо — продажним! Вам, розумію, бруднити руки неохота, а мені — чого там! Рости трава для пса, якщо кінь здох!

Алонсо мовчав.

— А давайте так, начебто ви нічого не знаєте, — сказав Санчо на тон нижче. — Ви тільки віддайте лист…

Алонсо мовчав і дивився на Санчо; зброєносець акуратно дістав складений учетверо листок з його ослаблених пальців:

— Сеньйоре Алонсо, ви ж мій пан! Ви можете віддати мені лист, наказавши його спалити, наприклад… А до того як спалити, я порозпитую трішки. У мене і досвід є певний… Якось у мене на сараї написали… — Санчо, нахилившись до хазяйського вуха, докладно повідомив, що саме написали, і Алонсо, здригнувшись, подивувався своєрідності народного гумору. — Ножиком вирізували, — радісно продовжував Санчо. — То що я зробив? Я того ж дня зібрав у себе всіх, на кого мав підозру, ну, ніби ненароком… І от коли всіх їх зібрав — по пиці зра-азу здогадався, чиїх рук справа… І що ви думаєте? Ще до вечора слова зішкребли і сарай мені пофарбували…

— Дай, — сказав Алонсо.

— Що?

— Лист… дай.

Санчо завагався і простягнув йому складений учетверо листок.

«Якщо Алонсо Кіхано ніколи не одягне лати і залишиться вдома, Санчо на додачу до завдатку одержить ще двічі по стільки»…

Алонсо зім’яв папірець у кулаці. Зіжмакав сильніше; розтиснути б зараз долоню — а немає нічого, попіл…

Санчо тупцював поруч. Чекав.

— На, — Алонсо повернув йому паперову кульку, витер руку об полу куртки. — На… візьми.

Повернувся і швидко пішов геть.

* * *

— Отже, добродії, сьогодні останній вечір… Коли ми разом. Завтра рано-вранці я виведу Росинанта… А славний мій зброєносець Санчо Панса виведе свого вірного ослика. Й ми подамося… і я вірю, що коли ми повернемося нарешті додому, світ стане кращим. Вип’ємо, добродії!

Мовчки підняли келихи.

Цирульник не прийшов, відмовившись хворобою, а нотаріус уже два тижні у від’їзді. Отож, нотаріуса відкидаємо відразу, а цирульник… Цирульника теж відкидаємо. Саме тому, що конверт підсунули під час гоління, ну не дурень же цирульник, щоб от так підставлятися…

Алонсо скреготнув зубами. У переддень великого дня він думає про низьке, дріб’язкове, брудне. Ці підозри… Зрештою, цирульник жодного разу не давав приводу вважати його негідником!

За столом, окрім Алонсо, Альдонси і Санчо Панси, сиділи фігуранти, і обоє невеселі: Карраско виглядав заклопотаним, Авельянеда — той узагалі насупився як хмара…

Чи варто було влаштовувати перед самим від’їздом цей… фарс?

Що сказав би батько?

Та тепер уже пізно. Тепер нічого не зупиниш…

Він повинен дізнатися правду.

* * *

— Їжте, добродії, — прислужувала, носячись навколо столу, Феліса. — Їжте, прошу вас…

— Та тут вже такі сидять, — відгукнувся Санчо, — які добре їдять… За вухо мабуть не понесемо, а просто до рота!

Самотньо розсміявся Карраско. Блідо посміхнулася Альдонса.

— Добродії, а ось ця олья — за рецептом любого Панси… Їжте, їжте! Смакуйте, сеньоре Алонсо, із завтрашнього дня невідомо ще, де і чим поживитися доведеться…

— А ти не хвилюйся за нього, — обернувся Санчо. — Зі мною він кору гризти не буде… Я в жмені олью вмію готувати! А також щипанку, крученики, завиванці, кендюхи, бабки, варенуху, мокруху, спотикач з імбиром і контабас на додачу…

Гості схвально переглянулися; Санчо по-хазяйськи кивнув Фелісі:

— А тепер, дівко, неси фірмове блюдо.

І

1 ... 28 29 30 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпий василіск», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліпий василіск"