Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Мости округу Медісон 📚 - Українською

Читати книгу - "Мости округу Медісон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мости округу Медісон" автора Роберт Джеймс Уоллер. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 34
Перейти на сторінку:
решту життя вільній праці на себе. Де можна, беру невеличкі замовлення на фотографування місцевих чи регіональних об’єктів, від’їжджаючи з дому лише на кілька днів. З грошима, звичайно, стало сутужніше, проте я перемагаюся. Зрештою, як і завжди перемагався.

Працюю я здебільшого в районі затоки П’юджет-Саунд. Мені тут подобається. Здається, що на старості людину пориває до води.

О, я тепер маю собаку — золотистого ретривера. Я кличу його Гайвеєм. Він майже весь час подорожує зі мною, вистромивши голову з вікна, — виглядає пейзажі для гарних знімків.

Тисяча дев’ятсот сімдесят другого року я впав зі скелі в штаті Мен, у Національному парку «Акадія», і зламав щиколотку. Поки я летів, з моєї шиї спорснув ланцюжок з медальйоном і розірвався. На щастя, і ланцюжок, і медальйон приземлилися неподалік від мене. Я знайшов їх і віддав полагодити ювелірові.

Я живу так, наче на моєму серці пил. Це найточніший вислів, що його я можу дібрати. До тебе в моєму житті було чимало жінок, але після тебе — жодної. Я не складав ніякої безшлюбної обітниці. Просто вони мене не цікавлять.

Якось у Канаді мені трапився гусак, чию подругу застрелили мисливці. Ти ж знаєш, що ці птахи паруються на все життя. Гусак цілими днями кружляв над ставком, відлітав кудись і знову повертався. Коли я востаннє бачив його, він плавав сам-один серед дикого рису, невтомно шукаючи своєї подруги. Можливо, ця аналогія занадто очевидна, щоб догодити літературним смакам, проте якнайкраще відбиває нинішній стан моєї душі.

Туманними ранками і днями, коли сонце віддзеркалюється в наших північно-західних водах, я намагаюся уявити, де ти і що ти робиш тієї самої миті. Нічого, мабуть, неймовірного — виходиш на город, сидиш на гойдалці в себе на ґанку, стоїш біля раковини в кухні. Десь так.

Я пам’ятаю все. Яка ти на запах, на смак — наче саме літо. Дотик твоєї шкіри до моєї і твій шепіт, коли ми любилися.

У Роберта Пенна Воррена[11] є така фраза: «Світ, що його, здається, покинув Господь». Непогано. Дуже близько до того, як я часом почуваюся. Та я не можу існувати так усе життя. Коли ці почуття стають занадто сильними, я навантажую все на Гаррі і просто їду кудись разом з Гайвеєм на кілька днів.

Я не люблю жаліти себе. Не маю такої звички. Але я вдячний долі за те, що принаймні зустрів тебе. Ми могли промайнути одне повз одного, наче часточки космічного пилу.

Бог чи ще якась вища сила судила так, що великі системи рівноваги й порядку не визнають земного часу. Для Всесвіту чотири дні — те саме, що й чотири мільярди світових років. Я постійно намагаюся пам’ятати про це.

А втім, я лише людина. І ніякі філософські обґрунтування не здатні змусити мене не думати про тебе, не жадати тебе щодня, щомиті, і безжальне виття часу — того часу, що його я ніколи не зможу провести з тобою, — ні на мить не змовкає в моїй голові.

Я кохаю тебе всією душею, всім своїм єством. І завжди кохатиму.

Останній ковбой

Роберт

P. S. Минулого літа я встановив на Гаррі новий двигун, і він тепер чудово бігає.

Посилка прибула п’ять років тому, і відтоді Франческа переглядала її вміст щороку в день свого народження. Вона тримала камери, браслет і ланцюжок у шафі, у спеціальній скрині, яку, на її замовлення, зробив з горіха місцевий тесля. Франческа сама придумала конструкцію й попросила, щоб у скриню не потрапляв пил, а внутрішні відділи мали м’яке оббиття. «Дуже вигадлива скриня», — зауважив тесля, проте Франческа лише всміхнулась у відповідь.

Останньою частиною ритуалу був рукопис. Франческа завжди читала його при свічках, коли вже зовсім поночіло. Вона принесла його з вітальні в кухню, обережно поклала на жовту стільницю біля свічки й закурила свою єдину за весь рік цигарку — «Кемел». Потім, ковтнувши бренді, заходилася читати.

Вириваючись із виміру Зет

РОБЕРТ КІНКЕЙД

Є на шляху повороти, яких я не розумію, хоч, здається, все життя подорожував уздовж звивистих кряжів. Я рухаюсь у вимірі Зет; а світ обертається деінде на іншому краю буття, паралельно до мене. Наче я стою, сховавши руки в кишені й нахилившись уперед, і споглядаю його у вітрині великого магазину, зазираючи досередини.

У вимірі Зет бувають дивні моменти. Довго-довго під дощем я огинаю Нью-Мексико, і на захід від Магдалени магістраль обертається на лісову доріжку, а доріжка — на звірину стежку. Один змах щіток на моєму вітровому склі — і стежка перетворюється на дрімучий незвіданий ліс. Ще змах — і знову рух назад. Цього разу переді мною — великі льодовики. Я скрадаюся крізь невисоку траву, закутаний у хутра, зі скуйовдженим волоссям і списом у руці, тонкий і твердий, мов сама крига. Весь я — суцільні м’язи й непересічна спритність. Потім льодовики зникають, а я відступаю все далі й далі назад у своєму пізнанні суті речей. Навколо мене — глибокі солоні води, і я пливу в них, із зябрами й у лусці. Більше я нічого не бачу, крім нескінченного планктону, за яким чорніє цифра нуль.

Евклід не завжди мав рацію. Він виходив з паралельності, незмінної до кінця всіх речей. Проте можливий і неевклідів спосіб буття, де лінії знов збігаються, далеко звідси. Крайня межа. Ілюзія конвергенції.

І все ж я знаю: це більше, ніж ілюзія. Іноді збіг можливий, коли одна реальність переходить у другу, утворюючи ніби м’яке переплетення. Не чітке, як на ткацькому верстаті в точному світі. Ні. Тут не чути стукоту човника. Лише… самé… дихання. Так, дихання.

І я, сповнений сили та енергії, неквапом рухаюся біля цієї другої реальності, обгинаю зусібіч, цілком віддаючи їй себе. Вона відчуває це й теж починає випромінювати енергію, віддаючи вже себе мені.

Десь усередині того дихання лунає музика й заводиться дивовижний спіральний танець зі своїм ритмом, і первісний чоловік зі списом у руці та скуйовдженим волоссям скоряється йому. Відтак, кружляючи щораз повільніше, він повертається в адажіо і, залишаючись первісним навіки, падає… з виміру Зет… у Неї.

На схилі цього дня — свого шістдесят сьомого дня народження, — коли дощ ущух, Франческа поклала конверт із манільського паперу в нижню шухляду секретера. Після Річардової смерті вона вирішила тримати його в банківському сейфі й тільки раз на рік, на кілька днів, забирала додому. Над фотокамерами опустилося віко горіхової скрині, а сама скриня повернулася на своє

1 ... 28 29 30 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мости округу Медісон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мости округу Медісон"