Читати книгу - "Мости округу Медісон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Працюю я здебільшого в районі затоки П’юджет-Саунд. Мені тут подобається. Здається, що на старості людину пориває до води.
О, я тепер маю собаку — золотистого ретривера. Я кличу його Гайвеєм. Він майже весь час подорожує зі мною, вистромивши голову з вікна, — виглядає пейзажі для гарних знімків.
Тисяча дев’ятсот сімдесят другого року я впав зі скелі в штаті Мен, у Національному парку «Акадія», і зламав щиколотку. Поки я летів, з моєї шиї спорснув ланцюжок з медальйоном і розірвався. На щастя, і ланцюжок, і медальйон приземлилися неподалік від мене. Я знайшов їх і віддав полагодити ювелірові.
Я живу так, наче на моєму серці пил. Це найточніший вислів, що його я можу дібрати. До тебе в моєму житті було чимало жінок, але після тебе — жодної. Я не складав ніякої безшлюбної обітниці. Просто вони мене не цікавлять.
Якось у Канаді мені трапився гусак, чию подругу застрелили мисливці. Ти ж знаєш, що ці птахи паруються на все життя. Гусак цілими днями кружляв над ставком, відлітав кудись і знову повертався. Коли я востаннє бачив його, він плавав сам-один серед дикого рису, невтомно шукаючи своєї подруги. Можливо, ця аналогія занадто очевидна, щоб догодити літературним смакам, проте якнайкраще відбиває нинішній стан моєї душі.
Туманними ранками і днями, коли сонце віддзеркалюється в наших північно-західних водах, я намагаюся уявити, де ти і що ти робиш тієї самої миті. Нічого, мабуть, неймовірного — виходиш на город, сидиш на гойдалці в себе на ґанку, стоїш біля раковини в кухні. Десь так.
Я пам’ятаю все. Яка ти на запах, на смак — наче саме літо. Дотик твоєї шкіри до моєї і твій шепіт, коли ми любилися.
У Роберта Пенна Воррена[11] є така фраза: «Світ, що його, здається, покинув Господь». Непогано. Дуже близько до того, як я часом почуваюся. Та я не можу існувати так усе життя. Коли ці почуття стають занадто сильними, я навантажую все на Гаррі і просто їду кудись разом з Гайвеєм на кілька днів.
Я не люблю жаліти себе. Не маю такої звички. Але я вдячний долі за те, що принаймні зустрів тебе. Ми могли промайнути одне повз одного, наче часточки космічного пилу.
Бог чи ще якась вища сила судила так, що великі системи рівноваги й порядку не визнають земного часу. Для Всесвіту чотири дні — те саме, що й чотири мільярди світових років. Я постійно намагаюся пам’ятати про це.
А втім, я лише людина. І ніякі філософські обґрунтування не здатні змусити мене не думати про тебе, не жадати тебе щодня, щомиті, і безжальне виття часу — того часу, що його я ніколи не зможу провести з тобою, — ні на мить не змовкає в моїй голові.
Я кохаю тебе всією душею, всім своїм єством. І завжди кохатиму.
Останній ковбой
Роберт
P. S. Минулого літа я встановив на Гаррі новий двигун, і він тепер чудово бігає.
Посилка прибула п’ять років тому, і відтоді Франческа переглядала її вміст щороку в день свого народження. Вона тримала камери, браслет і ланцюжок у шафі, у спеціальній скрині, яку, на її замовлення, зробив з горіха місцевий тесля. Франческа сама придумала конструкцію й попросила, щоб у скриню не потрапляв пил, а внутрішні відділи мали м’яке оббиття. «Дуже вигадлива скриня», — зауважив тесля, проте Франческа лише всміхнулась у відповідь.
Останньою частиною ритуалу був рукопис. Франческа завжди читала його при свічках, коли вже зовсім поночіло. Вона принесла його з вітальні в кухню, обережно поклала на жовту стільницю біля свічки й закурила свою єдину за весь рік цигарку — «Кемел». Потім, ковтнувши бренді, заходилася читати.
Вириваючись із виміру Зет
РОБЕРТ КІНКЕЙД
Є на шляху повороти, яких я не розумію, хоч, здається, все життя подорожував уздовж звивистих кряжів. Я рухаюсь у вимірі Зет; а світ обертається деінде на іншому краю буття, паралельно до мене. Наче я стою, сховавши руки в кишені й нахилившись уперед, і споглядаю його у вітрині великого магазину, зазираючи досередини.
У вимірі Зет бувають дивні моменти. Довго-довго під дощем я огинаю Нью-Мексико, і на захід від Магдалени магістраль обертається на лісову доріжку, а доріжка — на звірину стежку. Один змах щіток на моєму вітровому склі — і стежка перетворюється на дрімучий незвіданий ліс. Ще змах — і знову рух назад. Цього разу переді мною — великі льодовики. Я скрадаюся крізь невисоку траву, закутаний у хутра, зі скуйовдженим волоссям і списом у руці, тонкий і твердий, мов сама крига. Весь я — суцільні м’язи й непересічна спритність. Потім льодовики зникають, а я відступаю все далі й далі назад у своєму пізнанні суті речей. Навколо мене — глибокі солоні води, і я пливу в них, із зябрами й у лусці. Більше я нічого не бачу, крім нескінченного планктону, за яким чорніє цифра нуль.
Евклід не завжди мав рацію. Він виходив з паралельності, незмінної до кінця всіх речей. Проте можливий і неевклідів спосіб буття, де лінії знов збігаються, далеко звідси. Крайня межа. Ілюзія конвергенції.
І все ж я знаю: це більше, ніж ілюзія. Іноді збіг можливий, коли одна реальність переходить у другу, утворюючи ніби м’яке переплетення. Не чітке, як на ткацькому верстаті в точному світі. Ні. Тут не чути стукоту човника. Лише… самé… дихання. Так, дихання.
І я, сповнений сили та енергії, неквапом рухаюся біля цієї другої реальності, обгинаю зусібіч, цілком віддаючи їй себе. Вона відчуває це й теж починає випромінювати енергію, віддаючи вже себе мені.
Десь усередині того дихання лунає музика й заводиться дивовижний спіральний танець зі своїм ритмом, і первісний чоловік зі списом у руці та скуйовдженим волоссям скоряється йому. Відтак, кружляючи щораз повільніше, він повертається в адажіо і, залишаючись первісним навіки, падає… з виміру Зет… у Неї.
На схилі цього дня — свого шістдесят сьомого дня народження, — коли дощ ущух, Франческа поклала конверт із манільського паперу в нижню шухляду секретера. Після Річардової смерті вона вирішила тримати його в банківському сейфі й тільки раз на рік, на кілька днів, забирала додому. Над фотокамерами опустилося віко горіхової скрині, а сама скриня повернулася на своє
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мости округу Медісон», після закриття браузера.