Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 3" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 234
Перейти на сторінку:
ліс нудний. Ти ніколи не бачила лісів букових, дубових чи каштанових. Ото ліси! В такому лісі всі дерева різні, кожне дерево само по собі, і в кожного своя краса. А сосновий ліс — це нудота. Що ти скажеш, Ingles?

— Я теж люблю сосни.

— Pero venga[29]? — сказала Пілар. — Ви наче змовилися. Я теж люблю сосни, але ми надто довго сидимо серед цих сосон. І гори мені набридли. В горах є лише два шляхи: вгору і вниз, а вниз — це тільки до дороги й до фашистських міст.

— Ти буваєш у Сеговії?

— Que va. З моїм обличчям! Таке обличчя раз побачиш — і не забудеш. Ти б хотіла бути бридкою, красуне моя? — спитала вона Марію.

— Ти не бридка.

— Vamos, не бридка! Я бридкою вродилася. І все своє життя була бридка. От ти, Ingles, хіба ти знаєшся на жінках? Чи знаєш ти що відчуває бридка жінка? Чи знаєш, що то значить — бути ціле життя бридкою, а в глибині душі почувати себе вродливою? Чудне це почуття. — Вона занурила у воду другу ногу й одразу ж висмикнула її.— Боже, ну й холодна! Дивіться, он плиска, — сказала вона, показуючи на сіру пташку, що підстрибувала, мов кулька, на камені, вище над струмком. — Вона ні до чого не здатна. І не співає, і смаку в ній ніякого. Трясе хвостом, та й годі. Дай закурити, Ingles, — сказала вона, взяла цигарку, вийняла з кишені кофти кремінь з кресалом і прикурила. Затягтись, вона подивилася на Марію й Роберта Джордана.

— Дивна річ — життя, — сказала вона й випустила дим носом. — 3 мене вийшов би непоганий чоловік, а я жінка, та ще й бридка. Але мене кохало багато чоловіків, і я кохала багатьох. Дивної Слухай, Ingles, це ж бо цікаво. Подивися на мене, хоч я й бридка. Подивися на мене уважно, Ingles.

— Ти не бридка.

— Que no[30]? Не бреши. Чи, може, — вона засміялася своїм грудним сміхом, — чи, може, і тебе вже починає проймати? Ні, ні, я жартую. Подивись на мою бридоту. А тим часом і в потвори буває щось таке, що засліплює чоловіка, коли він кохає. Засліплює і його, і тебе саму. А потім, одного дня, невідомо чому, він раптом помічає, що ти бридка, така, як насправді, і більше він уже не сліпий, і тоді ти теж помічаєш свою бридоту і втрачаєш і його, і оте «Щось». Зрозуміла, guapa? — вона поплескала дівчину по плечу.

— Ні,— сказала Марія. — Бо ти не бридка.

— Ти головою міркуй, а не серцем, і слухай, — сказала Пілар. — Бо я розповідаю дуже цікаві речі. Хіба тобі не цікаво, Ingles?

— Цікаво. Але нам уже треба йти.

— Que va, йти. Мені й тут гарно. Та потім, — вела вона далі, звертаючись тепер до Роберта Джордана, немов учителька до класу, немов читаючи лекцію, — минає якийсь час, і у такої потвори, як я, такої бридкої, якою тільки може бути жінка, потім, кажу, минає якийсь час, і в такої потвори знов з'являється і поволі починає рости оте «щось» — безглузде почуття, ніби ти вродлива. Росте й росте, немов капустяна головка. А коли вже виросте, потрапляєш на очі іншому чоловікові, і йому здається, що ти вродлива, і все починається з початку. Тепер, певно, в мене це вже минуло назавжди, але хто зна, може, і ще раз таке станеться. Тобі пощастило, guara, що ти не бридка.

— Ні, я бридка, — сказала Марія.

— Спитай у нього, — сказала Пілар. — І не лізь ногами у воду, бо змерзнуть.

— Якщо Роберто каже, що нам треба йти, то краще ходімо, — сказала Марія.

— Ач, яка! — вигукнула Пілар. — Для мене це не менш важливо, ніж для твого Роберто, а я кажу, що краще перепочити тут, біля струмка, і що часу в нас досить. Крім того, мені хочеться побалакати. Адже нам більше нічого не залишилося від цивілізації. Як же нам ще розважитися? Хіба тобі не цікаво послухати мене, Ingles?

— Ти дуже цікаво розповідаєш. Але є речі, що цікавлять мене тепер більше, ніж врода й бридота.

— Тоді давай побалакаємо про те, що тебе цікавить.

— Де ти була, коли розпочалася війна?

— У своєму рідному місті.

— В Авілі?

— Que va, в Авілі!

— Пабло казав, що він із Авіли.

— Бреше. Хоче, щоб думали, що він із великого міста. Ні, ми були ось де, — і вона назвала містечко.

— І що ж там у вас було?

— Багато чого, — сказала жінка. — Багато. І все страшне. Навіть те, чим можна було б пишатися.

— Розкажи, — попросив Роберто Джордан.

— Це все дуже жорстокі речі,— сказала жінка. — Мені б не хотілося говорити про це при дівчині.

— Розкажи, — повторив Робеет Джордан. — А якщо їй не можна слухати, хай не слухає.

— Я все можу слухати, — сказала Марія. Вона поклала долоню на руку Роберта Джордана. — Немає такого на світі, чого мені не можна було б чути.

— Не в тім річ, можна чи не можна, — сказала Пілар. — А в тім, чи варто розповідати таке при тобі, щоб тобі потім погане снилося.

— Від розповіді мені нічого поганого не насниться, — відповіла їй Марія. — Невже ти гадаєш, що після всього того, що зі мною було, мені може наснитися щось погане від твоєї розповіді?

— А може, тобі, Inglés, снитимуться погані сни?

— Там побачимо.

— Ні, Inglés, я не жартую. Чи доводилося тобі бачити, як усе починалося в маленьких містечках?

— Ні,— сказав Роберт Джордан.

— Ну, тоді ти нічого не бачив. Ти бачив, який став Пабло, але подивився б ти, який Пабло був того дня.

— Розкажи.

— Ні. Не хочу.

— Розкажи.

— Ну, гаразд, розкажу. Розкажу всю правду, все, як було. А ти, guapa, якщо тобі буде важко, зупиниш мене.

— Якщо мені буде важко, я перестану слухати, — відповіла їй Марія. — Гірше від того, що я знаю, вже не може бути.

— А я гадаю, що може, — сказала жінка. — Дай мені ще одну цигарку, Inglés, і почнемо.

Дівчина вмостилася на порослому вересом березі струмка, а Роберт Джордан ліг поруч на землю, поклавши голову на вересову купину. Він узяв Маріїну руку і, тримаючи її в своїй, почав легенько терти об верес, і нарешті Марія розтулила долоню й поклала її на його руку, і так вони лежали й слухали.

— Було ще зовсім рано, коли civiles здалися в казармі,— почала Пілар.

— А ви напали на казарму? — спитав Роберт Джордан.

— Пабло наказав

1 ... 28 29 30 ... 234
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 3"