Читати книгу - "Худий"

— Я обміркувала твої слова. Ти, певно, гадаєш, що я геть дурна.

— Ні, — заперечив я не дуже щиро.

— То затям, я не така дурна, щоб повірити в ці байки. Я можу втямити дещо з того, що відбувається в мене перед носом.

— От і чудово.

— Ні, не чудово. Ви вбили Арта і…

— Не так голосно, крихітко, — заспокійливо проказав Стадсі, підвівся і взяв її за руку. — Ходімо. Я хочу з тобою побалакати. — Він повів її до стойки.

Мореллі знову підморгнув мені.

— Він це любить. Так от, як я сказав, навідався до неї, коли приїхав сюди, й вона розповіла про те, що працює з Уайнентом, що він геть здурів від кохання і що вона добре влаштувалась. Напевне, її навчили стенографії в Огайо протягом шести місяців ув'язнення, і вона вирішила, що це може стати в пригоді, — ну, скажімо, для одержання роботи деінде, куди їй вдасться виїхати й обчистити там кишені. В агентстві з працевлаштування її направили на кілька днів до Уайнента, але, мабуть, їй спало иа думку, що краще в нього затриматись довше й витягти більше, аніж здійснити крадіжку й ушитись, тож вона сумлінно виконала завдання і закрутила з Уайнентом роман. Їй вистачило кмітливості повідомити йому, що в неї була судимість, і що тепер вона намагається жити чесно і таке інше, на випадок, аби не луснула її оборудка, якщо він про все дізнається, бо, за її словами, його адвокат поставився до неї з підозрою і міг вивести на чисту воду. Не знаю точно, чим вона займалась. Це була суто її гра, моєї допомоги не потребувалось, і, хай ми товаришували, було б безглуздям з її боку розкрити мені карти, з якими я б міг. зіграти з її босом проти неї. Знаєте, вона не була моєю любаскою, ні. Просто ми дружили з дитинства, ще з часів спільних дитячих забав. Стрічалися ми неодноразово — часто навідувались сюди, доки він зчинив їй бучу; тоді вона сказала, що не збирається втрачати тепленьке містечко через наші з нею чаркування. Сказано — зроблено. Про цей свій намір вона оголосила, здається, в жовтні. Відтоді я її не бачив.

— А з ким вона ще розважалась? — спитав я.

Мореллі похитав головою:

— Не знаю. Вона не любила плескати язиком.

— На ній була діамантова обручка. Чи вам щось про це відомо?

— Лише те, що це не мій подарунок. Коли я її бачив, вона не носила обручки.

— Як ви гадаєте, вона б повернулася до Пепплера після його виходу на волю?

— Можливо. Вона не надто засмучувалась його ув'язненням, але їй подобалось з ним працювати, і, думаю, вони б знову об'єдналися.

— А як же той кузен Діка О'Брайана, худий чорнявий п'яниця? Що сталося з ним?

Мореллі здивовано вирячився на мене.

— Звідкіля мені те знати!

Стадсі повернувся один.

— Може, я й помиляюсь, — сказав він, сівши, — але, здається, з цієї дурепи можна зробити щось путнє, якщо належно за неї узятись.

— Руками за горлянку, — докинув Мореллі.

Стадсі доброзичливо всміхнувся.

— Ні. Вона прагне хоч кудись вибитись. Тяжко працює, викладає співи й…

Мореллі подивився на свою порожню склянку і зауважив:

— Це твоє питво якнайкраще подіяло на її волинку. — Він обернувся й гарикнув до Піта: — Гей ти, з немовлятком за плечима, ще раз те саме! Нам взавтра співати в хорі.

— Біжу, Шеппі! — відгукнувся Піт. З його зморшкуватого землистого обличчя відразу зник вираз нудьги, щойно Мореллі заговорив до нього.

Страшенно огрядний білявий тип — ядуче-білявий, майже альбінос, — який сидів за столиком з Міріам, підійшов і звернувся до мене тонким, тремтливим, бабським голосом:

— То це ти один з тих, хто запропонував малюку Арту Нунгейму…

Мореллі, не підводячись, щосили вгамселив здоровила у черево. Стадсі, раптово скочивши на ноги й нависнувши над Мореллі, затопив важезним кулаком у пику товстунові. Я несвідомо відзначив, що він знову б'є правицею. Горбун Піт підскочив до огрядного типа ззаду й огрів якнайдужче по голові порожньою тацею. Товстун перекинувся догори ногами, знісши сусідній столик і трьох чоловіків, що сиділи за ним. Обидва бармени поквапились нам на допомогу. Один з них оперіщив товстуна кийком, коли той спробував підвестися, й поставив його знову рачки, другий схопив його за комір і здушив. За допомогою Мореллі вони підняли здоровила на ноги й виштовхали геть.

Піт подивився їм услід і цвіркнув зубом.

— Клятий Горобець, — пояснив він мені, — як нажлуктиться, геть дичавіє.

Стадсі допоміг відвідувачам за сусіднім столиком підвестися й зібрати свої склянки.

— От нещастя, — промовив він, — це, звісно, дуже шкодить бізнесу, але як визначити межу дозволеного? Звичайно, в мене не якесь там кубло, одначе і не пансіон благородних дівиць.

Дорогі сиділа бліда й перелякана; у Нори від захоплення округлилися очі.

— Якась божевільня, — проказала вона. — Навіщо вони це зробили?

— Я розумію не більше за тебе, — відповів я.

Бармени з Мореллі повернулися назад із задоволеним виглядом. Зрештою Мореллі та Стадсі знову сіли до нашого столика.

— А ви гарячі хлопці, — зауважив я.

— Гарячі, — повторив Стадсі і. зареготав.

Мореллі залишився незворушним.

— Якщо це чувидло щось надумав, то найліпше його випередити. Потім буде пізно. Ми вже бачили його в подібних випадках, еге ж, Стадсі?

— В яких випадках? — здивувався я. — Він-бо ж нічого не зробив.

— Так, не зробив, — нешвидко погодився Мореллі, — але вже відчувався його стан. Правда, Стадсі?

— Атож, — підтвердив Стадсі, — він як істеричка.

23

Близько другої ночі ми розпрощалися зі Стадсі та Мореллі й вийшли з «Пігайрен-клаба». Дорогі плюхнулась у куток таксі іі промовила:

— Мене знудить. Я знаю напевне. — Схоже, вона не брехала.

— Ох і пійло! — підхопила Нора. Вона поклала голову мені на плече. — Твоя дружина п'яна, Ніку. Слухай, ти мусиш розповісти мені, що сталося, — геть усе. Не зараз, завтра. Я не второпала ні їхніх слів, ані дій. Але вони обидва просто диво.

— Знаєте, — озвалася Дороті, — я не можу їхати до тітки Аліси в такому стані. З нею станеться приступ.

— Вони могли б і не лупцювати так того товстуна, — провадила своє Нора, — хоч це було кумедно, але жорстоко.

— Певно, я краще поїду до мами, — : лопотала Дороті.

— Рожисте запалення не має нічого спільного з вухами. А що означає клапан? — не вгавала Нора.

— Вухо.

— Тітка Аліса мене обов’язково побачить, — нудила Дороті, — бо я забула ключ і муситиму її розбудити.

— Я кохаю тебе, Ніку, — шепотіла Нора, — бо ти