Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » ТАРС уповноважений заявити… 📚 - Українською

Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"

275
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "ТАРС уповноважений заявити…" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 82
Перейти на сторінку:
де приймач? Приймач же він купив…

— Уже продав! Наш приймач що завгодно брав; купили за півціни, мій фірмачу якийсь там карбюратор поставив, він уміє щось там таке ставити, що бензин економить, ну, фірмач і віддав задарма, такий був приймач, такий приймач…

— А кому він ще такі карбюратори ставив, Клавдіє Микитівно? Глебб, американський фірмач, не просив його про це?

— Та коли б і попросив — мій американців за верству обходить, нам же пояснили, які у них люди є, не дай боже — провокація, а вона страшніша за горілку, хіба ми не знаємо…

— В даному випадку горілка страшніша, — сказав Гмиря й підвівся, — набагато страшніша, це ви вже повірю мені…

— Здрастуйте, моє прізвище Проскурін, ім'я Михайло Іванович, звання — підполковник. Мені хотілося б поговорити з вами про той час, коли ви працювали в Луїсбурзі.

— Будь ласка, Іване Михайловичу, — заметушився Парамонов.

— Михайло Іванович, але якщо вам зручніше величати мене так, я не ображатимусь.

— Пробачте, я завжди плутаю імена.

— Ну це не найстрашніша біда… Скажіть, ви там зустрічалися з американським бізнесменом Глеббом?

— Ви мене підозрюєте в чомусь? Це допит?

— Ні. Я не маю права допитувати, бо вас ні в чому не звинувачують, по-перше, і не притягають як свідка, по-друге. Це — звичайна розмова, і ви маєте право не відповідати на мої запитання…

— Я не пригадую Глебба, святий хрест, не пригадую!

— А ось його фотографія.

Парамонов узяв маленьку фотографію, підніс її близько до очей, примружився ще більше:

— Таку крихітку і не роздивишся до пуття.

— А як же ви за кермом їздите? Парамонов підвів голову, зблід:

— За кермом я їжджу в лінзах.

— Мене цікавить тільки одне: після того як вас затримали, ніхто не приїздив у поліцію вас рятувати?

— Ні! Я ні в чому не винен! Я був тверезий! Мене не треба було рятувати!

— Того дня ви справді не пили?

— Ні краплі!

— А напередодні?

— Теж ні краплі.

— Невже?

— Клянусь, ні краплі! Я п'ю не часто!

З того, як Парамонов злякано брехав, Проскурін до кінця зрозумів — не він. Погана людина, нечесна, п'яниця-тишко, тільки до ЦРУ непричетний, напевно непричетний…

— Я заплатив їм гроші, — тихо, з болем сказав Парамонов, — вони там усі хабарники й шантажисти, кажуть, без окулярів не можна.

— Скільки ж ви їм заплатили?

— Сто сімдесят п'ять. У мене було лише п'ятдесят, я позичив у друзів, і тоді поліцейський порвав протокол медичного огляду…

— Ви не пригадуєте, як звали лікаря?

— Та хіба мені до того було?! Красива жінка, теж, до речі, в окулярах…

— І ніхто з іноземців вам не запропонував допомоги?

— Про це я принаймні сказав би. Ви повинні зрозуміти мене! — благав Парамонов. — Залишитися без прав у Африці — кінець кар'єрі!

— Чому кінець?

— Роботі, — виправився Парамонов. — Без машини я ж нікуди не встигну. А там у ту страшну спеку пішки не походиш! А кінці довгі! Я підвів би колектив! Вони покладалися на мою оперативність: туди біжи, сюди встигай!

— Вони, звичайно, найбільше за все покладалися на вашу чесність. Ми перевірили, і ось що з'ясувалося: коли б ви розповіли все чесно, наші юристи довели б луїсбурзькій владі, що ви пройшли нашу медичну комісію, і наша медична комісія, яка входить у міжнародну конвенцію, дозволила вам водити автомобіль, отже, ніхто не має права пред'являти вам будь-які обвинувачення… Більше треба шанувати себе, а головне — ту справу, якій служиш… А ви — хабара дали, аби тільки кар'єра не кінчилась.

— Ви повідомите про все це в «Міжсудремонт»? — зовсім тихо спитав Парамонов.

— На жаль, я не маю на це права, конституційного права, а то повідомив би, напевне повідомив би.

Славін

— Здрастуйте, Андрію Андрійовичу.

— Здрастуйте, — відповів Зотов.

— Я хотів би, щоб ви допомогли мені збагнути тутешню ситуацію, я — Славін Віталій Всеволодович.

— Так це не до мене.

— Всі кажуть, що ви краще за інших відчуваєте ситуацію — особливо в зв'язку з Нагонією, наші поставки, їхню циклічність…

— Про все це можна прочитати в наших звітах. Тільки що з того… Пиши, не пиши, а віз навряд Чи зрушиться.

— Чому?

— Та тому, що ми робимо дурниці.

— Це ми вміємо, — погодився Славін. — Тільки в даному випадку добре було б зачепитися за головну ланку: в чому саме робимо дурниці? Як подолати цю дурість? Становище в Нагонії заслуговує цього.

— Подолати дуже просто. Портові служби тут заборгували нам п'ять мільйонів. Дрібниця, звичайно, в порівнянні з тим, що летить на вітер, але за тутешніми масштабами — це гроші, а ми соромимося вимагати від них оплати боргу, а коли вже не можете повернути боргу, то хоч будьте чемні, обслуговуйте наші судна, які йдуть до Нагонії, пропускайте їх першими, не тримайте по три доби на рейді. А ми панькаємося, боїмося, що нас неправильно зрозуміють, образяться, а нас в усіх тутешніх газетах обливають брудом, скільки їм заманеться…

— Побоювання образити свідчить про силу, Андрію Андрійовичу. Хіба не так?

— Згоден. Але як ми дивитимемося один одному в очі, коли задушать Нагонію? Через те, зокрема, що наші поставки йдуть із затримкою, а там теж є люди, які вміють пускати чутки, вони вже й тепер кажуть: «Росіяни, мовляв, багато обіцяють, але не вміють дотримувати своїх обіцянок, графік летить, ми через це горимо». Що ви на це скануєте?

— Погано. Гірше бути не може.

— А мені тут відповідають, що я — зануда й буркотун, а я не зануда, просто я частіше за інших їжджу в порт, зустрічаюся з різними людьми й пересвідчуюсь, що тут вирішили: «їм можна сісти на шию».

— От ви мені й підкажіть, як про це все краще написати, гаразд? О другій я обідаю з одним приятелем, американським колегою, не бачилися з Нюрнберга…

— Дік?

— Так. Знайомі?

— Він приятель мого знайомого. Мені здається, мислячий газетяр, і дуже прикро, що він спився.

— Годині о четвертій я до вас заїду, гаразд?

— Ні, о четвертій я зайнятий. Давайте годині о дев'ятій.

— У мене?.

— Де ви зупинились?

— У «Хілтоні». Шістсот сьомий номер.

— Шостий поверх?

— Так. Праворуч по коридору.

— Я знаю. Гаразд, о дев'ятій я до вас приїду.

Пол Дік сів поруч із Славіним, вилаявся, буркнув:

— Ви мене втягли в паскудну історію, Іване. У який «макдоналдс» поїдемо?

— В той, що поряд з будинком, де жив Белью.

— Він жив у бідонвіллі, там «макдоналдс» смердючий, як помийна яма, я все оглянув навколо.

— Я теж хочу подивитися хоч краєм ока.

— Не хитруйте, Іване. Що вам

1 ... 28 29 30 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТАРС уповноважений заявити…», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «ТАРС уповноважений заявити…» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "ТАРС уповноважений заявити…"