Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

От наївся та й став думати: як його до палацу добитись? Знову ходить попід лісом; а ліс – сказано – просунутися не можна. Ходив, ходив, коли – зирк! – іде ведмідь.

– Здоров, Іване-царенку! Чого ти тут ходиш!

– Хочу, – каже, – як-небудь у палац дістатись, та не можна за лісом.

– Я тобі поможу!

Як узяв той ведмідь дуб'я трощити; такі дуби вергає, що по півтора обіймища! Вергав, вергав, аж утомився. Пішов, напився води, як зачав знову ламати!.. От-от стежечку проламає! Знову пішов, води напився, знову ламає. Проламав стежку аж до палацу; пішов Іван-царенко.

От пішов Іван-царенко тією стежкою – аж серед лісу така гарна долина, а на тій долині скляний палац стоїть. Він туди пішов, у той палац. Відчинив одні двері, залізні, – нема нікого; відчинив другі, срібні, – і там нема нікого; як відчинив треті, золоті, – аж там за золотими дверима сидить його жінка, мички миче, – і така зажурена, що й дивитися на неї страшно… Як побачила Івана-царенка – так і впала йому на шию:

– Ти ж мій голубе сизий, як я за тобою скучила! Якби ще трохи, небагато, – може б, ти мене більше й не побачив ніколи…

Аж плаче з радощів! А він то вже не знає: чи на цім, чи на тім світі… Обнялись, гарненько поцілувалися; вона знову перекинулась зозулею, взяла його під крило – полетіли!

От прилетіли у його царство, вона перекинулась знов людиною й каже:

– Це мій батенько мене прокляв і зміюці завдав аж на три роки на послуги; а тепер уже я свою покуту відбула!

Прийшли додому та стали гарно собі жити і долю хвалити, що їм помагала.

Морська царівна

Золотий птах і морська дівчина

Був один цар та мав три сини і золоту яблуньку. Він як рано встає, то й зараз рахує яблука, а хоч рахує він кожного ранку, а все не стає одного. Але старший син каже:

– Татку, ану я буду вартувати, хто то наші яблука обриває.

І вліз на яблуньку та й сидить. Сидить, сидить, і задрімав, та й заснув. Рано виходить цар і рахує, та й знов нема одного. Але другої ночі каже середущий син:

– Ану, татку, я буду вартувати.

І вліз на яблуньку, так само, як і старший, сидів і задрімав, та й заснув, а рано цар знов рахує, і знов нема одного яблука.

Але вже третьої ночі каже наймолодший:

– Татку, ану я піду на варту.

А цар каже:

– Іди геть! Коли старші розумні, та не достерегли, а ти і тілько не достережеш. – Але каже цар: – А зрештою, коли маєш охоту, то йди.

І пішов наймолодший, і виліз на самий верх; сидить, сидить, вже десь було опівночі, дивиться: а золотий пташок прилітає та й дзьобає яблучко. Коли він хоче його лапнути, а пташок вирвався, лиш одно пірце лишилося в руках. А рано цар рахує та й каже:

– Є всі яблука.

Але молодший син каже:

– А дивіться, татку, хто наші яблука обриває: то золотий пташок.

А цар скликав синів докупи та й каже:

– Ідіть у світ, котрий з вас трьох того пташка принесе, то дам свою корону і половину царства.

І зібралися всі три брати, набрали грошей, посідали на коні та й поїхали в дорогу. Але приїхали в такий великий ліс, що аж лячно (страшно) дивитися. Але найшли три дороги, а старший каже так:

– Тепер розійдемося; я йду крайньою, а ти, середущий, їдь середньою, а ти, молодший, їдь знов іншою крайньою дорогою.

І розділилися та й поїхали.

Але молодший їде, їде, і захопила його ніч. Бере він та й путає коня і пускає пасти, а сам наклав собі вогню, укляк та й молиться Богу. Раптом вовк приходить та й каже:

– Молодику, я твого коня буду їсти.

А молодик каже:

– На тобі мій хліб і м'ясо, і все, що маю, лиш не їж мого коня.

Але вовк із'їв хліб та й каже:

– Коли я ще такий голодний, я таки мушу твого коня із'їсти.

А молодик каже:

– А я ж що буду робити без коня в дорозі?

Але вовк каже:

– А ти куди їдеш?

Молодик розповідає йому все, куди їде. А вовк каже:

– Не журися, ми зараз за годину будемо там.

Вовк з'їв коня та й каже:

– Ану, сідай на мене!

Господи! Молодик як сів на вовка, що скочить, а все миля, що скочить, а все миля, і за годину приїхали там, де золотий пташок. Аж вовк каже:

– Стій ти тут на дворі, а я піду і помертвлю їх, і вони не будуть чути.

Пішов вовк до стайні і помертвив вартівників, а потому пішов до покою – там, де був пташок золотий, і також помертвив всіх, і виходить на двір та й каже:

– Іди до покою, але аби-сь не брав пташка в золоту клітку, лиш бери з тою кліткою, що пташок в ній сидить.

Але молодий царевич входить до покою, дивиться, а пташок у простій клітці. Та він бере та й витягає пташка до золотої клітки, а пташок як заверещить, всі повставали та й схопили його коло пташка, та й кажуть:

– А ти як смієш пташка брати?

Напудився молодий принц та й каже:

– У мого тата є золота яблунька, а цей пташок щоночі обриває одно яблучко, і мене мій тато послав, аби я сего пташка приніс.

Але тот цар йому каже:

– Іди! Як приведеш мені золотого коня, то дам тобі пташка.

І пішов молодий царевич, але вовк каже:

– Бачиш, я тобі казав, аби-сь не брав до золотої клітки; але вже пропало. – Каже вовк: – Ну, сідай на мене.

Сів, а вовк що скочить, а все миля; і прилетіли до другого царя, там, де золотий кінь. Але вовк каже:

– Стій же ти тут на дворі, а я піду до стайні.

І пішов вовк до стайні, і помертвив усіх фірманів; виходить на двір та й каже:

– Іди ж тепер до стайні і бери коня, але аби-сь не брав золоту кульбаку, лиш бери з тою кульбакою, що на коні.

І пішов молодий царевич, дивиться: а то така кульбака золота, що аж очі в себе бере; але він хоче брати кульбаку в руки, а кінь як заірже, а то всі повставали та й схопили молодого