Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Поведінка Жукова - це поведінка унтера, нездатного думати своєю головою. Він навіть не знайшов за потрібне після війни виправдовуватися за свою бездіяльність. Нема розвідки в підпорядкуванні начальника Генерального штабу, і нічого. Отже, так і повинно бути. Нехай так і буде.

Ситуація стає зовсім смішною, якщо ми згадаємо, що у начальника Генерального штабу генерала армії Жукова власна розвідка таки була. Генеральний штаб Червоної Армії мав у своєму складі Розвідувальне управління - РУ ГШ. З 16 лютого 1942 року ця структура була перетворена в ГРУ ГШ. Начальником РУ ГШ у 1941 році був генерал-лейтенант Ф.І. Голіков. Він підпорядковувався безпосередньо начальникові Генерального штабу генералу армії Жукову. Потік розвідувальної інформації з Розвідувального управління Голікова йшов на 8-12 адрес вищих керівників держави й армії. У числі адресатів завжди обов'язково були Сталін, Тимошенко і Жуков. Інший потік інформації від Голікова йшов прямо до Жукова, а вже від нього - до наркома оборони Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенка і Сталіна.

Начальник Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенант Голіков був не просто в підпорядкуванні у Жукова, він був його заступником. Це можна перевірити за різними джерелами: РВЕ (Т. 2. С. 585); А. Куценко. Маршалы и Адмиралы флота Советского Союза (М., 2001. С. 111); Маршалы Советского Союза (М., 1996. С. 29).

Але Жуков наполегливо Голікова своїм заступником не називає.

Про те, що в підпорядкуванні Жукова розвідка була, можна дізнатися з будь-якого довідника з історії будівництва Збройних Сил СРСР. У кожному з них перерахування управлінь Генерального штабу йде в суворо встановленому порядку: оперативне, розвідувальне і т.д. Про це повідомляє «Радянська військова енциклопедія» (Т. 2. С. 512): «До складу Генерального штабу увійшли управління: оперативне, розвідувальне, організаційне, мобілізаційне...» Про те ж повідомляє офіційна «Історія другої світової війни 1939-1945»: «На початку 1941 року Генеральний штаб складався з управлінь оперативного, розвідувального, організаційного, мобілізаційного...» (Т. 3. С. 417).

Про те, що в підпорядкуванні Жукова розвідка була, можна прочитати ... в мемуарах Жукова: «За даними Розвідувального управління нашого Генштабу, очолюваного генералом Ф.І. Голіковом... Та інформація, яка виходила від начальника Розвідувального управління генерала Ф.І. Голікова, негайно доповідалася нами Й.В. Сталіну» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 226). Це написано в першому і в усіх інших виданнях.

Якщо автори мемуарів Жукова бачили, що Жуков не здатний зрозуміти структуру армії, якщо він не в силах усвідомити, як цей механізм діє, то треба було захистити великого стратегічного генія від контактів з істориками. А то в мемуарах написано одне, а історикам Жуков розповідав зовсім інше.

Дивує поведінка академіка Анфілова. Жуков з обуренням оголосив, що Розвідувальне управління Генерального штабу начальнику Генерального штабу не підкорялося, і академік цього повірив. Академік міг би розсміятися в обличчя великому стратегу, але чомусь не засміявся.

І «Красная звезда» оголошує на весь світ: Розвідувальне управління Генерального штабу не входило до складу Генерального штабу. «Красная звезда» готова публікувати будь-який абсурд, аби великий стратегічний геній чистеньким залишився.

Жуков - наклепник. Його оповідання - наклеп на Генеральний штаб, на Червону Армію, на нашу країну, на наш народ. Рятуючи себе від ганьби, Жуков оголошує на весь світ, що Червона Армія мала ідіотську структуру. Жуков обливав брудом організаційну структуру органів вищого військового керівництва країни, щоб самому уникнути відповідальності: структура безглузда, а раз так, який попит з начальника глухо-сліпого Генштабу?

Великого стратегічного генія зловив на слові генерал-лейтенант Н.Г. Павленко: «Жуков запевняв мене, що він нічого не знав про план "Барбароса" напередодні війни, що він і в очі не бачив донесення розвідки. Наступного разу я приїхав до Жукова і привіз ті самі повідомлення розвідки про план війни з СРСР, на яких чорним по білому стояли їх: Тимошенка, Жукова, Берії і Абакумова підписи. Важко передати його здивування. Він був просто шокований» («Родина». 1991. No 6-7. С. 90).

Сказавши таке, комуністичний історик Павленко тут же кидається Жукова захищати.

Журнал ставить запитання: «Тобто Жуков, будучи начальником Генштабу, не оцінив важливості інформації?»

Павленко відповідає: «Цілком вірно. Проте в цьому немає його провини. Винна сама система, не здатна адекватно сприймати інформацію. Начальнику Генштабу щодня доводиться підписувати десятки, якщо не сотні різних паперів. Ось Жуков у ряді інших і підмахнув...»

Ось метод комуністичних істориків: всіх описувати дурниками. Як тільки зустрічається незрозумілий або незручний момент, їхня перша реакція: це все від дурості. Вони описали зовсім дурненького Сталіна. Ось і до Жукова черга дійшла: сидить в кабінеті начальник Генерального штабу, папірці підписує, не вникаючи... І ні в чому він не винен. Система винна. Система не здатна адекватно інформацію сприймати.

Система - це циклопічна піраміда. Система - це десятки, сотні, тисячі і мільйони людей: членів Центрального Комітету партії, партійних секретарів союзних і автономних республік, країв, областей, районів, членів уряду, чекістів, розвідників, аналітиків, генералів, адміралів, дипломатів, наркомів республіканських, прокурорів, суддів, офіцерів, старшин, сержантів, солдатів. Ніхто з них до матеріалів Розвідувального управління Генерального штабу не був допущений. Але виходить, що всі вони винні в тому, що прогледіли підготовку Гітлера до вторгнення. До матеріалів Розвідувального управління Генерального штабу був допущений насамперед начальник Генерального штабу генерал армії Жуков. Понад те, він персонально відповідав за роботу Розвідувального управління як прямий і безпосередній начальник. Але виходить, що Жуков не винен. Жуков просто сидів і підписував папери. Не дивлячись. Жуков, як висловився генерал-лейтенант Павленко, підмахував.

Прошу вибачення у своїх читачів: це не мій термін, це не мій стиль, не мій