Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стереотипна «єврейська матуся» вже встигла стати застарілим і неактуальним образом, але однією з її найпопулярніших особливостей була здатність викликати почуття провини. У відомій бродвейській гумористичній мініатюрі 1960 року Елейн Мей і Майк Ніколс розіграли телефонну розмову між єврейською матусею та її сином-ученим, який щойно взяв участь у запуску першої для країни ракети. Вона телефонує, щоби поскаржитися, що той зовсім її забув. («Невже так важко підняти слухавку?») Звісно, тут зображено надмірну турботу, але найкомічніший момент — це коли матір висловлює іншу доволі незвичну думку. Вона говорить синові, що надто непокоячись за нього, пішла до лікаря, аби її «нерви перевірили за допомогою рентгену».
— Мамо, — відповідає він, — я почуваюся жахливо.
— Якби це було правдою, то я стала б найщасливішою матір’ю в світі. І справдилися б материнські благання503.
Чому, за цим стереотипом, матір хоче, щоб син «жахливо почувався»? Почасти через її бажання, щоби син хвилювався за неї, а почасти тому, що вона хоче бути потрібною. Однак водночас дитина завжди мусить відчувати, що чимось засмучує матір — або, інакше кажучи, що будь-яких зусиль завжди буде замало. Цю ідею втілено у ще одному анекдоті про єврейську матір, розказаному істориком Лоуренсом Епштайном:
Єврейська дівчина стає президентом і каже матері: «Мамо, ти маєш прийти на інавгурацію». Та відповідає: «Гаразд, я прийду. Що ж мені вдягнути? Зараз так холодно. Нащо тобі здалося те президентство? Що це за робота? Ти нічого з неї не матимеш, крім “цурісу”[32]». Та вона приходить на інавгурацію. Дочка складає присягу, а матір тим часом обертається до свого сусіда-сенатора і каже: «Бачите он ту дівчину? У неї брат — лікар»504.
Коли матір надає перевагу синові-лікарю перед дочкою-президентом, тут можна вловити нотку сексизму або жіночого суперництва. Проте основний урок однаковий для сина й доньки: навіть якщо стати президентом, батьки не будуть тобою задоволені. Станеш президентом, вони побиватимуться, що ти не лікар. Станеш лікарем, вони шкодуватимуть, що ти не президент.
«Домінантна» єврейська матір, героїня цих жартів, яка стала широко відомою після роману «Недуга Портного» Філіпа Рота, начебто з’явилася у другій половині ХХ століття. За словами критикині культури Марти Ревітц, до того єврейську матір уявляли дбайливою жінкою, яка пригощає супом з кнейдлахом[33]. Натомість новий образ є «визначенням», яке «створили письменники-чоловіки в США у 1960-х роках»505.
Чоловікам-євреям також притаманне незадоволення дітьми. На початку ХХ століття у страшенно бідних іммігрантських спільнотах Нью-Йорка єврейські чоловіки загалом уникали своїх дітей, і «розчарування» часто ставало «єдиною емоцією, яку вони могли виразно донести»506. Як припускали потім численні єврейські письменники, таке незадоволення єврейських чоловіків своїми дітьми, особливо синами, могло бути проекцією їхнього «усвідомлення власного провалу»507, їхнім власним соромом через свою некваліфіковану роботу і нездатність забезпечити родині краще життя. У п’єсі «Смерть комівояжера» Артура Міллера можна знайти зворушливий опис такого батька. У популярному романі 1946 року «Залишаючи дім» Айзек Розенфелд описує сина, який «назавжди розчарувався у батькові і знаю, що той був так само розчарований у мені»508.
Однак це зовсім не означає, що дитина для єврейських батьків не є центром батьківського світу, порошинкою в оці. І знову, мабуть, найкраще описати це вдалося Ротові:
Що то за хист мали ці єврейські батьки?.. Як їм вдавалося змусити нас, єврейських хлопчиків повірити, що ми, з одного боку, принци, унікальні, мов єдинороги, геніальні й блискучі, і в світі ніколи не було таких обдарованих і прекрасних дітей — спасителів і уособлень чистої досконалості, а з іншого боку — незграбні, невмілі, дурнуваті, безпорадні й невдячні малі егоїстичні негідники!509
Немає потреби казати, що не всі євреї почуваються загроженими — і Вуді Аллен не єдиний виняток. І не всі єврейські стереотипи підживлено сумнівом, неврозом і тривогою. Наприклад, «єврейські принцеси» в Америці — феномен, якраз протилежний загроженості. Багато єврейських матерів і батьків в Америці зараз відкрито заявляють, що не можна змушувати дітей почуватися так, ніби вони повинні прагнути великих досягнень, аби задовольнити батьків. Між іншим, єврейська загроженість знижується у багатьох сферах — імовірно, покоління Рота останнім відчувало, що єврейство перетворює їх на «екзистенційних аутсайдерів» у Сполучених Штатах, — і далі ми покажемо, що саме через це успішність євреїв знижується.
* * *
Можливо, випадок євреїв найпоказовіший або принаймні найбільше зображений усатирі і, звісно ж, найдокладніше розібраний психоаналітиками, але феномен дітей, які відчувають, що мають досягти успіху, щоби не розчарувати батьків, безумовно, масштабніший і особливо поширений у родинах іммігрантів. Діти, які бачили, як батьки по дві зміни працюють покоївками чи офіціантами, жертвуючи всім, аби оплатити навчання дітей, часто відчувають внутрішнє прагнення втілити мрії й очікування батьків, щоб ті жертви не виявилися марні.
Губернатор Флориди Марко Рубіо під час виступу на з’їзді Республіканської партії 2012 року зворушливо (нехай навіть і заради власної користі) згадував свого батька-іммігранта, «який багато років працював барменом… Упродовж усіх цих років він стояв у кутку кімнати за барною стійкою, щоб я колись зміг зайняти місце на трибуні перед цілою залою»510. Рубіо докладніше розвиває цю тему в своїй автобіографії. Коли замолоду він думав про все, чим батьки пожертвували заради нього, то молився щовечора, щоби дати їм «привід для гордості. Молю тебе, Господи, дай їм дожити до того часу, коли вони побачать, що вся їхня важка праця і жертви не були марними».
У дослідженні, в якому взяли участь понад 5000 дітей із іммігрантських родин, учені «раз у раз» виявляли пов’язану зі спокутуванням батьківських жертв тривогу, яка наснажувала досягнення другого покоління:
Унаслідок споглядання жертв, на які нібито заради них ідуть батьки, дітей переповнює почуття провини, обтяжене зобов’язаннями перед старшими. І саме воно підживлює їхню мотивацію до високих досягнень
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три сили. Як виховують в успішних спільнотах», після закриття браузера.