Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

361
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 236
Перейти на сторінку:
ланцюгів, — глибокі-глибокі. Важкенько тут було водичку добувати.

Проїхав вулицею, виїхав на площу біля церкви, побачив Агнешку, яка біля конячки стояла. З-за тинів дивилися на нею здивовані селянки. Незвично, коли жінка верхи їздить, та ще й сама.

— Он будинок пароха, — вказала Агнешка. Та я і сам бачив цегляний будиночок біля церкви. Зліз, припнув коня до воріт, озирнувся до панянки.

— Зі мною не підете?

— Та чого ж, піду. Цікаво мені подивитися, як ви працюєте.

Я постукав. Вийшла селянка, провела мене до отця Ігнатія. Той виявився молодим рум’яним хлопцем, який одразу мене впізнав.

— Іване Карповичу, ви! Господи, очам своїм не вірю! — Кинувся обійматися. — Оце так гість! Оце так щастя! Машко, на стіл подавай! Найкращий сищик імперії в гостях!

Розмовляв панотець російською, сам був родом з-під Твері, тут трохи нудився.

— Степ, Іване Карповичу, не для руської людини! То тільки агаряни невірні можуть без лісу жити та хохли оці. А руській людині ліс потрібен! Берізки. Розумієте?

— Та не дуже. Я ж сам із малоросійських губерній, мені від лісу сумно стає, хоч вий. Мені лани потрібні, ярки та луки.

— Як — із малоросійських? — здивувався панотець, придивився до мене, чи не жартую. — Хохол?

— Полтавська губернія, — розвіяв я його сумніви.

— Але як же вам дозволили стати найкращим сищиком імперії?

— Ну, не жид же. Нашому брату дещо й дозволити можуть, якщо хвоста розпушувати не буде.

— Ой та ви ще й говіркою цією балакаєте? — зовсім знітився священик.

— Балакаю, звісно.

— Ви не подумайте, я проти хохлів нічого не маю. Народ вони працьовитий, п’ють мало, в бога вірують, на служби ходять і треби платять. У нас у семінарії казали, що південно-західні губернії — найкраще місце. Це вам, не Сибір якийсь, де самі дикуни й каторжани, не Азія, де вузькоокі та магометани, чи, борони Боже, Кавказ, де самі розбійники і бандити. Товариша мого в Польщу перевели, у Холмську єпархію, так там важко, самі папісти, відвертаються від світла православ’я. У нас тут, щоправда, теж штунда є по селах, але сидять тихо. А так, тепло тут і земля багата. Я супроти хохлів нічого не маю, так і знайте, Іване Карповичу.

Отець Ігнатій кліпнув, помітно розгублений. Зайшла Агнешка. Панотець побачив її і вмить утратив до мене цікавість. Підбіг, вклонився і ручку поцілував, улещував її, як міг, ходив колами, наче півень навколо курки. Тим часом служниця самовар поставила, а потім почала щось на кухні смажити. Пахло приємно.

— Це, пані Агнешко, знамениті бобринецькі біляші! У мене служниця звідти, тішить мене ними частенько, — пояснив панотець.

— Та наче ж піст, — засумнівався я, бо біляші явно були скоромні.

— Подорожнім можна!

— Ми взагалі до вас у справі.

— О, розслідуєте щось? Залюбки допоможу! — зрадів отець Ігнатій.

— Хотіли б у вас молебень замовити.

— Можна, — кивнув панотець. — Тільки де? У нас же все поділено, коли один священик на чужу парафію залізе, це не дуже добре. Хоча, звісно, якщо хочуть і платять, можна трохи обійти єпархіальні настанови.

— Та серед степу молебень, не хвилюйтеся.

— Серед степу можна, — зрадів отець.

— На кургані, біля Паралатівки, — сказав я і помітив, як панотець умить зблід і задихав частенько, наче після бігу.

— Біля Паралатівки? Могила, чи що? — спитав хрипко. Служниця якраз принесла першу сковороду біляшів, пухких і ніжних.

— Так. Сьогодні треба, — кивнув я, наче не помічав його сполоху.

— Не можу, не можу, дуже зайнятий! — закивав панотець. Мені до повіту треба їхати, до повіту! Вже вибачайте, але... — Він аж зблід, хоча пика ж он яка, здавалося б, тільки червоніти! Захвилювався, перелякався.

— Що не так? — спитав я його прямо.

— А що не так? Справи у мене просто. Ви краще в сусіднє село з’їздіть, тут, неподалік. Там отець Йов служить, він вам і допоможе, дуже добра людина, а я...

— Що не так? — перепитав я. Дивився в очі, дивився строго. Панотець закрутився на стільці, наче вугор на пательні. Хоча де ти таких вугрів вгодованих знайдеш?

— А що не так? Що не так? Все так, тільки зайнятий я. Ну, ви ж розумієте, може людина бути зайнята...

— Отче, ви ж знаєте, хто я. Мабуть, книжки про мої пригоди читали, мусили б розуміти, що відповіді на свої питання я звик отримувати вичерпні та щирі. І зараз хочу отримати. Еге ж?

Панотець кивнув. Потім подивився на Агнешку, що їла біляш, елегантно тримаючи його тонкими пальчиками.

— Це моя помічниця, — пояснив я. Агнешка серйозно кивнула і відірвалася від їжі.

— Машко, відстав біляші, ходи на вулицю! — крикнув панотець. Служниця вийшла. Він хвилювався, я чекав і уважно спостерігав. — Розумієте, про ту могилу, ну, біля Паралатівки, балакають різне.

1 ... 28 29 30 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"