Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

Лев І Данилович

У кінці ХІІІ ст. землі Руського королівства (Волині й Галичини) виявилися в основному розділені між синами Данила, Левом і Мстиславом, і сином Василька, Володимиром193. Непорозуміння, які виникали між ними, вели до дезінтеграції держави. Особливо шкідливими були військові авантюри Лева, котрий, як уже говорилося, часто спирався на татарську силу. Все це разом узяте робило Руське королівство все більш залежним від татар. Показовим у цьому плані є епізод у Галицько-Волинському літописі, де описано, як хан Телебуга в 1287 р. змусив волинських князів піти з ним на Польщу. Варто його навести повністю:

Князь Володимир Василькович

«…захотів піти окаянний і нечестивий Телебуга на Ляхів. І зібрав він силу велику, – бо забув він про кару Божу, що збулась над ним в Уграх і про що ми по-переду сказали, – і прийшов до Ногая. Та була межи ними обома неприязнь велика, і Телебуга послав [послів] до задніпровських князів і до волинських, – до Льва, і до Мстислава, і до Володимира, – велячи їм піти з собою на війну; тоді ж були всі князі в неволі татарській. І так рушив Телебуга на Ляхів, зібравши силу велику.

І коли прийшов він до [ріки] Горині, то зустрів його Мстислав з питтям і з дарами. І пішов він звідтіля мимо Крем’янця до Перемиля. Тут його зустрів Володимир-князь із питтям і з дарами на [ріці] Липі. А після цього догнав його Лев-князь коло [села] Бужковичів і з питтям, і з дарами. А коли ж прийшли вони на бужківське поле, то тут оглянули свої полки, і князі думали, що їх переб’ють, а городи візьмуть. Але звідти пішли вони до [города] Володимира і стали на [селі] Житані, а Телебуга поїхав оглядати город Володимир; інші ж говорять, що ніби він і в городі був, та це невідомо.

У неділю ж, після Микулиного дня на другий день, минули вони город. Бог ізбавив [од них] своєю волею, і не взяли вони города, але насильство велике чинили в городі і пограбували добра незчисленне множество і коней. І тоді нечестивий Телебуга пішов у Ляхи.

Але зосталися другі татари коло Володимира годувати охлялих коней, і ці зробили пустою землю Володимирську. Не давали бо вони навіть із города вийти за покормом, а якщо хто виїхав, – [то] тих побили, а других захопили, а інших обдирали і коней однімали. І в городі померло в облозі, за гнівом Божим, незчисленне множество.

А коли Телебуга ішов у Ляхи, то з ним ішли всі князі через неволю татарську: Лев-князь із сином своїм Юрієм [і] з своєю раттю, а Мстислав зі своєю раттю, а Володимир зі своєю раттю»194.

Певним чином правителів королівства Русі рятувало те, що в самій Золотій Орді політична ситуація була непростою. Після смерті хана Менгу-Тимура (близько 1280 р.) великого впливу в цій державі набув хан Ногай (?—1299—1300)195. Спочатку на золотоординському престолі опинився онук Батия Туда-Менгу, а в 1287 р. у результаті палацових інтриг на його місце прийшов Телебуга, про якого вже йшлося в наведеному уривку Галицько-Волинського літопису.

За часів Данила й Василька про помітну залежність від татар не йшлося. Однак за їхніх нащадків ця залежність посилилась. Ні один із них не іменується королем, тобто не пов’язує себе із західною політичною традицією. Більше того – вони разом з татарами воюють проти західних сусідів. Якби так справи пішли далі, Волинь і Галичина могли з часом перетворитися в улус Золотої Орди, як це сталося зі східними землями колишньої Русі.

Щодо Ногая, то він правив західними землями Золотої Орди. Приєднав до своїх володінь землі в пониззі Дунаю й, можливо, Добруджу. Здійснював походи на терени Візантії, Болгарії та Сербії. Візантійський імператор Михайло VIII Палеолог (1224/5—1282), намагаючись підтримувати мирні стосунки з Ногаєм, у 1273 р. віддав за нього свою позашлюбну дочку Єфросинію. У 80-х рр. ХІІІ ст. залежність від Ногая визнали спочатку Тирновське царство, потім – Відинське і Бранічевське князівства, а близько 1292 р. – Сербія.

1291 р. Ногай організував заколот проти хана Золотої Орди Телебуги. Про конфлікти між цими можновладцями, до речі, писав Галицько-Волинський літопис196. Заколот виявився вдалим і золотоординським ханом став Токта, син Менгу-Тимура. Однак могутність Ногая не подобалася новому ханові, що призвело до війни між цими можновладцями. Ногай захопив землі нинішньої Південної України, Крим, пішовши шляхом створення самостійної держави. Навіть він та його син Чака почали карбувати власну монету.

Судячи з Галицько-Волинського літопису, хан Ногай підтримував із правителями королівства Руського союзницькі стосунки (щоправда, постаючи в ролі «старшого союзника»). У 1277 р. він посилав своє військо князям Леву й Мстиславу Даниловичам та Володимиру Васильковичу для походу на Литву197. Також Ногай посилає в 1280 р. частину свого війська для князя Лева, аби той завоював для себе частину польських земель198. Зрештою, як уже говорилося, в 1287 р. Ногай разом із Телебугою залучає князів Лева, Мстислава й Володимира для походу на Польщу