Читати книгу - "Таємниче життя дерев"

Більшість залежних від дерев тварин не заподіюють їм лиха. Вони лише використовують стовбури або крону як особливе середовище існування, що завдяки різним вологим зонам та співвідношенням світла творить невеличку екологічну нішу. Саме вона є об’єктом досліджень численних спеціалістів. Найгірше вивчено верхні яруси лісу, оскільки учені можуть провадити там наукову розвідку тільки з використанням дорогих кранів та вежових конструкцій. Щоб зменшити затрати, деколи застосовують просто жорстокі методи. Наприклад, кілька років тому дослідник дерев доктор Мартін Ґоснер отруїв приблизно шестисотрічного велета в Національному парку «Баварський ліс» заввишки п’ятдесят два метри та два метри в діаметрі (на рівні грудей). Учений застосував піретрум — засіб боротьби з комахами, що вбив усіх павуків та комах, які населяли верховіття, й вони мертвими впали додолу. Проте стало відомо, наскільки багатим на види є життя там, нагорі. Науковець налічив 2041 організм, що належали до 257 видів{35}.

У кронах є навіть особливі водно-болотяні біотопи. Якщо стовбур роздвоюється, утворюючи так звані «дерева-двійнята», то в цьому жолобі збирається дощова вода. Ці невеличкі калюжі є домівкою для личинок довговусів, якими харчуються рідкісні види жуків. Тваринам гірше, коли опади збираються в дуплі стовбура. Там темно і застояна багниста вода містить дуже мало кисню. Личинки, що розвиваються у воді, за таких умов не можуть дихати. Хіба що в них є хоботок, як у потомства дзижчалки джмелеподібної. Тоді вони здатні висувати свою дихальну трубку, наче телескоп, і виживати навіть у мініатюрних водоймах. Оскільки там нічого немає крім бактерій, то, напевно, личинки поїдають саме їх{36}.

Не в кожному стовбурі дятли видовбують дупла, подекуди дерева й самі прогнивають ізсередини, так само далеко не всі повільно хиріють, створюючи багатьом специфічним видам особливе середовище існування. Інколи могутній стовбур переламує ураган, часом упродовж кількох тижнів кору знищують короїди, внаслідок чого зсихає крона, — життя багатьох особин незрідка обривається раптово. Відтак суттєво змінюється й екосистема дерева. Тварини та гриби, що залежать від постійного постачання води через деревні судини чи надходження цукру з верховіття, змушені або залишити труп, або так само померти. Маленький світ припиняє своє існування. Або ж, навпаки, тільки починає?

«Коли я йду, то йде лиш часточка мене» — це речення з хіту Петера Маффая могло б написати і дерево. Адже мертве тіло й далі просто незамінне для кругообігу речовин у лісі. Воно століттями висмоктувало поживні речовини з ґрунту, зберігало їх у деревині та корі, тож має неоціненну вагу для своїх дітей. Проте останнім не так легко добратися до цих скарбів. Для цього їм необхідна допомога інших організмів. Тільки-но зламаний стовбур падає на землю, біля нього та його коріння починається кулінарна естафета для тисяч видів грибів і комах. Кожен з них спеціалізується на певній стадії розпаду, що своєю чергою поділяється на окремі складники. Саме тому ці види ніколи не становлять загрози для живих дерев — ті були б для них надто свіжими. Трухляві деревні волокна, підгнилі чи вологі клітини — саме таке їм до смаку. За їдою та й під час цілого свого розвитку вони зовсім не поспішають, як це, наприклад, демонструє жук-олень. Він сам як доросла комаха живе лише кілька тижнів, під час яких відбувається спарювання. Більшість часу ця тварина проводить у вигляді личинки, що повільно пожирає розпушені корені листяних дерев. Щоб одного дня перетворитися на товсту й міцну лялечку, йому знадобиться до восьми років.

Щонайменше так само повільними є деревні гриби, також відомі як «деревні вушка». Вони називаються так, бо скидаються на бортик на загиблому дереві, що має форму розрізаної навпіл тарілки. Таким представником є трутовик облямований. Він харчується білими целюлозними волокнами деревини й після трапези залишає по собі брунатні, крихкі кубики. Його плодове тіло, що скидається на вже згадувану розрізану навпіл тарілку, завжди кріпиться горизонтально до стовбура. Тільки обов’язково таким чином, що з трубочок на його нижній поверхні зможуть висипатися спори для розмноження. Якщо одного дня прогниле дерево перекидається, гриб закупорює ці трубочки й росте далі навскоси до попереднього плодового тіла, щоб утворилася нова горизонтальна тарілка.

Між багатьма грибами відбувається запекла боротьба за їстівну територію — це добре видно на розпиленій мертвій деревині: на ній закарбовується безліч усіяних прожилками структур зі світлих і темних тканин, що чітко розмежовані одні від одних чорними лініями. Різні відтінки кольору походять від різних видів грибів, які пробили собі шлях крізь деревину. Вони відмежовують свою територію від інших видів темними непроникними полімерами, позначаючи в такий спосіб видиму для нашого ока лінію фронту.

Загалом виживання одної п’ятої всіх видів тварин та рослин залежить від мертвої деревини — це приблизно шість тисяч видів, що відомі на сьогодні{37}.

Їхня корисність полягає в повторній переробці поживних речовин, але чи можуть вони також бути й небезпечними для лісу? Врешті-решт, вони могли б за відсутності мертвої деревини перейти на споживання живих дерев. Знову і знову чую я це занепокоєння з уст прихильників лісового туризму, з цієї ж таки причини той чи той приватний власник лісу забирає кожен впалий стовбур. Але це зайве. Через такі дії тільки даремно знищуються цінні середовища існування, тому що мешканці мертвої деревини не здатні вижити в живій. Здорове дерево не достатньо трухляве, занадто вологе й містить забагато цукру. Крім того, буки,