Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Північ над Санктафраксом 📚 - Українською

Читати книгу - "Північ над Санктафраксом"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Північ над Санктафраксом" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 73
Перейти на сторінку:
біле невидюще око. Стерничий підніс руку до потворних рубців.

— Оце? — нахмурився він. — Саме таким я повернувся з відкритого неба. Видовище не з приємних, га?

— Я… я не знаю, — розгубився Живчик.

Сльота знизав плечима.

— А хоч би й знав, то що, — зауважив він.

— Але ж ти докоряєш мені, що я затяг тебе всередину тамтого смерчу?

— Ні, капітане, — заперечив Сльота. — Я ж погодився сам із вами йти. То був мій вибір, — він помовчав. — Хоча, зізнаюсь, я розчарований, що вам невтямки, як ми обидва повернулися до Світокраю.

— Я знаю тільки те, що мені розповідали інші, — сумно зізнався Живчик. — Коли ми линули в нічному небі, то скидалися на вісім падучих зірок. Принаймні так мені це описав Професор Темрявознавства.

Сльота примружив своє вціліле око. Пошрамовану плоть тіпнула мишка.

— Професор Темрявознавства? — перепитав він.

Живчик кивнув головою.

— Він бачив, як кілька з них упало в Нижньому місті — ти, Смілоголов, Тарп Волопас і, можливо, був ще хтось четвертий. Решта полетіли далі. Вони впали десь у Темнолісі. Я заприсягся відшукати вас усіх. І бачите, трьох уже знайшов. Це навіть більше, ніж я міг сподіватися.

— Сподіватися, — гірко озвався Сльота. — Я вже навчився жити й так. Зрештою сподіваннями оцього не загоїш, — він легесенько провів пальцями по жахливих близнах.

Кулькап відвернувся.

— Мені були нестерпні як ті очі, що витріщалися на мене, — Сльота повернувся до Кулькапа і Тарпа Волопаса, — так і ті, що відверталися, не витримуючи мого вигляду. Тож я подався до підземних каналізацій, аби знайти там сховок. А Смілоголов — треба віддати йому належне — пристав до мене.

— Куди він, туди і я, — віддано прогарчав Смілоголов.

— Ми опікуємося один одним, — вів далі Сльота. — Тут, під землею, без цього не обійтися, — додав він похмуро.

— Так само, як професор, перепрошую… Живчик опікується мною, — втулив Кулькап, обертаючись назад. — Без цього часом не обійтися навіть у Санктафраксі.

— Санктафракс, — промовив Сльота, стишуючи голос. Його погляд затуманився. — Я також колись плекав мрію обійняти якусь посаду в плавучому місті вчених. Та ба, там важить не те, що ти знаєш, а те кого ти знаєш, — він гірко зітхнув. — А я не знав нікого.

З глибини цистерни долетів запах горілого. Смілоголов прожогом кинувся до плити і вхопив сковорідку.

— Вечеря готова, — оголосив він.

— Тілдерячі ковбаски, — докинув Сльота.

— Мої улюблені! — зрадів Живчик і тільки тепер зрозумів, який він голодний.

Смілоголов поділив ковбаски, покраяв хлібину і повернувся, тримаючи в руках п’ять тарілок. Він роздав їжу.

— У нас є карафка чудового вина марки «Заболонь», яку я тримав для особливих оказій, — сказав Сльота. — Смілоголове, наші найкращі келихи, будь ласка.

— За команду «Позасвітнього гарцівника», — проголосив Живчик, коли всі піднесли добрі повні. — За тих, хто вже знайшовся, і за тих, кого ще доведеться знайти.

Решта всі дружно, з дорогою душею, приєдналися до тосту, і кожен пригубив солодку золотаву рідину.

— А-а-а! — протяг Тарп Волопас, утираючи свої баки затиллям долоні. — Просто диво!

Навіть Кулькап оцінив тонкий терпкуватий букет вина, а коли трохи пізніше вони взялися до сочистих тілдерячих ковбасок, до нього теж дійшло, як він зголоднів.

— Смакота! — проплямкав він, відриваючи кавалок ковбаски і беручи окраєць хліба. — Сма-ко-та невимовна!

Живчик повернувся до свого пошрамованого стерничого:

— Мушу сказати тобі, Сльото, ти з честю вийшов із жахливої ситуації, в якій опинився. І ти, Смілоголове, також. Молодці! Але ти не можеш далі лишатися в оцій жалюгідній норі, а надто коли вас обох покалічено через мене. Настане день, коли я знов командуватиму кораблем, і ви знову будете моєю командою. Та поки що я маю дізнатися про долю решти кораблян.

— Ми йдемо з тобою, — заявив Сльота.

Смілоголов і собі енергійно закивав головою.

— Куди ви, туди і ми, капітане Живчику, — підтримав він товариша.

— Тільки не тепер, Смілоголове, — лагідно відповів Живчик. — Щоб твоя нога загоїлася, потрібен час.

— Отже, нам слід лишатися тут, — глухо підсумував Сльота. Помахом голови він показав на склепінчасту стелю. — Бо там, нагорі, нам нічого не світить.

— Ну, чого ж? — заперечив йому Живчик. — А Санктафракс?..

— Сан… Санктафракс? — мало не відібрало мову Сльоті. — Але…

— Як ти, Сльото, слушно зауважив, головне, кого, а не що ти знаєш. Я знаю Професора Темрявознавства. А ти знаєш мене.

Сім’якрил Сльота аж рота роззявив.

— Я напишу тобі листа, а ти передаси його Професорові з рук у руки, — він пошукав очима по кімнаті. — Сподіваюсь, у тебе знайдеться все потрібне для цього?

— О, так, — заметушився Сльота. — Папір та чорнило найвищого ґатунку, плюс найкращі пера снігуна. Я зловив кількох птахів, коли ми ходили по харчі.

Живчик усміхнувся:

— Ви залишитесь у моєму кабінеті, що в Школі Світлознавства і Темрявознавства, і чекатимете на моє повернення. Мабуть, Професор не пропустить нагоди провести з вами кілька дослідів — гріх було б не з’ясувати механізму світіння, — та загалом вам ніхто не докучатиме. Як вам така пропозиція?

— Звучить дуже принадно, капітане, — зізнався Сім’якрил Сльота. — Справді, дуже принадно.

— Справді, — луною озвався Смілоголов.

— Так, Смілоголове, — Живчик уже звертався до гобліна. — Оскільки ти колись уже працював там охоронцем, то повинен знати Санктафракс як свої п’ять пальців. Затям собі: до Професора Темрявознавства ти скрадатимешся потайними вулицями та стежками. Не варто зайвий раз потрапляти на язики злорікам-професорам. Тарпе, — повернувся він до

1 ... 28 29 30 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Північ над Санктафраксом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Північ над Санктафраксом"