Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

Деякі вчені під характером суспільної небезпечності розуміли не індивідуальну ознаку конкретного злочинного діяння, а ознаку, що характеризує всі злочини певної групи чи певного виду. Цю позицію було обґрунтовано Я.М. Брайніним ще 1953 року, а потім її підтримали А.Д. Соловйов, І.І. Карпець, Г.Л. Кригер, В.М. Кудрявцев, А.П. Чугаев, М.О. Беляев та інші. Так, за думкою Г.Л. Кригер, характер злочину визначає якісну своєрідність певного виду злочину та залежить від змісту й соціальної цінності суспільних відносин, на які посягає злочин, змісту шкідливих наслідків і їх розміру, форми вини (умисел чи необережність), способу вчинення злочину (загальнонебезпечний, насильницький), характеру мотивів і мети злочину (низькі чи соціально нейтральні мотиви) та інше[201]. Ступінь же суспільної небезпечності визначає тяжкість конкретного злочину і залежить від індивідуальних особливостей цього злочинного діяння. Тому, виходячи з конкретних обставин справи, суд і має визначити ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину[202].

Інші автори вважали "характер" і "ступінь" суспільної небезпечності її взаємопов’язаними структурними елементами, надаючи при цьому "характеру суспільної небезпечності" значення якісної, а "ступеню" — кількісної характеристики небезпечності як виду, так і окремого конкретного злочину[203]. Наприклад, на думку Н.Ф. Кузнєцової, не можна відносити поняття "характер" до групових властивостей відповідного злочину, а "ступінь" — виключно до індивідуальних. Вона вважає, що характер суспільної небезпечності виражає її якість, тимчасом як ступінь характеризує кількісну сторону суспільної небезпечності[204].

Г.Г. Криволапов зазначає, що не існує поняття "характер суспільної небезпечності". Є тільки "характер злочину", який виявляється в спрямованості діяння проти того чи іншого об’єкта, розмірі шкоди, що завдається злочином, а також у формі вини і надає злочину якісної визначеності; "ступінь суспільної небезпечності" як кількісна визначеність, міра небезпечності вчиненого злочину[205].

Найбільш визнаною була позиція, відповідно до якої "характер" суспільної небезпечності — показник тяжкості певного виду злочину, а ступінь — показник тяжкості конкретного, вчиненого конкретною особою злочину. Слід визнати, що саме ця позиція і знайшла закріплення в чинному кримінальному законодавстві України: п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України 2001 року передбачає, що суд "призначає покарання, "враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину". Отже, чинний КК України не пов’язує характер суспільної небезпечності з конкретним вчиненим злочином, тому що на нього не вказується в ст. 65 КК, де визначаються загальні засади призначення покарання. Тобто його визначення та врахування є прерогативою' законодавця, оскільки характер суспільної небезпечності є типовою, а не індивідуальною ознакою тяжкості злочину.

Незважаючи на чітке визначення законом цієї засади; її тлумачення в науці кримінального права залишилося неоднозначним. С.Д. Шапченко стверджує, що, призначаючи покарання, суд зобов’язаний ураховувати й характер вчиненого злочину, який "є певним чином конкретизованим показником рівня суспільної небезпечності певного виду злочинів чи окремих його різновидів"[206]. На його думку, індивідуальні особливості вчиненого злочину, які не зумовили його кваліфікацію, на характер злочину, як правило, не впливають, оскільки характер злочину, як він вважає, визначається: а) його кваліфікацією; б) місцем об’єкта (об’єктів) злочину в ієрархії соціальних цінностей, характерній для національної правової системи; в) співвідношенням караності вчиненого злочину з караністю злочинів інших видів (окремих їх різновидів)[207].

Проти такої позиції виступив А.О. Пінаєв, який стверджує, що не можна, аналізуючи цю засаду, говорити про врахування характеру злочину, оскільки на його думку "характер суспільної небезпечності вчиненого визначається безпосереднім об’єктом. Ось чому вбивство відрізняється від крадіжки за характером тяжкості (суспільної небезпечності), але вони через відсутність порівнюваних величин не можуть відрізнятися за ступенем тяжкості. У свою чергу, одне вбивство від іншого й одна крадіжка від іншої відрізняються за ступенем тяжкості, але не відрізняються за характером, оскільки посягають на той самий безпосередній об’єкт. У цьому зв’язку не можна говорити про врахування при визначенні ступеня тяжкості вчиненого злочину цінності об’єкта — це вже враховано як у диспозиції, так і в санкції відповідної статті"[208]. Подібну точку зору висловлював ще 1980-х роках Г.П. Новосьолов, який вважав, що обставини, які характеризують об’єкт злочину, мають ураховуватися судом лише при кваліфікації вчиненого й не можуть братися до уваги при визначенні покарання в межах санкції статті Особливої частини КК[209].

Цю позицію обстоюють також М.О. Потебенько, В.Г. Гончаренко та інші вчені[210]. Вони підкреслюють: "Необхідно мати на увазі, що зазначені обставини враховуються при