Читати книгу - ""Лахтак""

— Отто Рудольфовичу, — запропонував Торба (механік належав до слабшої партії), — переходьте до нас. З ними без премії залишитесь.

Та Кар лише загадково розсміявся й свиснув, — то був знак починати.

Всі рушили з місць.

Незважаючи на лютий мороз, розігрілись. Треба було тричі оббігти навколо «Лахтака».

Вершомет був певний, що прийде до фінішу першим. Він не дуже напружувався. Коли це Стьопа став його випереджати. Пройшовши від носа до корми, юнга на півголови випередив мисливця. Вершомета це не турбувало. Він не напружував зусиль, бо гадав, що на останньому колі однаково випередить. Та за кілька хвилин він стурбувався. На другому колі його і Стьопу випередив Павлюк. Вершомет міцніше шаркнув ногою, не даючи Павлюкові дуже себе випередити. Павлюк ішов на цілу лижу попереду мисливця. Саме в цей момент вони обганяли третю партію, що закінчила тільки перше коло. Торба, зачепившись лижею за виступ крижини, полетів шкереберть і, розтягнувшись, загородив дорогу Вершометові та Стьопі. Вершомет загальмував біг і обійшов механіка. Стьопа ж, як кваліфікований спортсмен, скористався невеликим схилом, натиснув на носки і, знявшись у повітря, перестрибнув через Торбу. Тим самим він на цілу голову випередив Павлюка. Вершомет докладав усіх зусиль, щоб обігнати передніх лижників. Він наблизився до них на кілька сантиметрів, але наздогнати не міг. Він не обертався назад і не знав, що майже поруч нього йшов Кар. Та ось на останньому колі мисливця випередив новий лижник, і Вершомет побачив спину штурмана. Кар на останньому півколі зрівнявся з Павлюком і за кілька метрів до фінішу вже летів на цілу лижу попереду Стьопи.

— Сто-о-о-оп! — крикнув Торба. — Слава капітанові, ура!

Кар вийшов переможцем із змагань. Це вразило всіх, бо ніхто не знав Кара як лижника. Правда, Вершомет посилався на негідний вчинок Торби, та Стьопа, що прийшов до фінішу другим, парирував обурення мисливця, нагадуючи свій стрибок.

Не дістали премій Вершомет, Торба і Запара. Поки Вершомет сперечався з Торбою і Стьопою, Кар і Запара, одв'язавши лижі, полізли на капітанський місток, щоб узяти інструменти і визначити координати.

Та раптом усі здригнулись від голосного крику Стьопи:

— Берег! Земля, земля!

Всі обернулись до хлопця. Він дивився на північний захід. Там, приблизно за півмилі від пароплава, місяць, що піднявся вище, освітив чорні стрімкі скелі на фоні засніжених горбів.

Уявіть собі радість моряків, що несподівано побачили невідомий берег. Їх радість дорівнювала, мабуть, радості Колумбових матросів, коли ті побачили берег Америки, бо ж коли б крига розчавила «Лахтак», то вже краще бідувати на якійсь, хоч і безрадісній землі, ніж звіритися зрадливій долі на плавучій кризі.

Та що ж то була за земля? Чи то берег невідомих Новосибірських островів або Північної Землі, чи, може, новий невідомий острів? По стількох темних днях дрейфу, коли завірюха й хмари затуляли небо від очей, а через те не випадало нагоди визначити місцезнаходження пароплава, на те питання відповісти одразу було неможливо. Хоча Запара і заявив:

— Хай я буду не Запара, коли це не новий острів. Моряки зібрались докупи на палубі під капітанським містком, а на містку Кар разом із Запарою обчислював географічну широту по місяцю. Потрібні дані вдалося обчислити скоро. «Лахтак» був на широті 82°35?. Гірше стояла справа з довготою. В наші часи довготу обчислюють з допомогою одержуваних спеціальних радіосигналів, що їх дають певні радіостанції щодня, в певний час. Ці радіосигнали звіряють за хронометром з місцевим часом і, обчислюючи різницю між числами, визначають географічну довготу. Штурман не знався на радіо абсолютно і не міг зробити такої простої штуки, як прийняти радіосигнали. Зате, як добрий математик і астроном, він знаходив меридіан за допомогою спостережень небесних світил.

Люди таки померзли, доки Запара оголосив довготу, знайдену Каром. Вони перебували на 127°58?16'' східної довготи. На всіх картах, які мав «Лахтак», це місце позначалося білою плямою. Без сумніву, незнані течії моря Лаптєвих придрейфували пароплав, що вмерз у кригу, до нікому не відомого острова. Коли б не ясна місячна ніч, то навряд чи знали б вони про цей острів.

Павлюк запропонував дати острову назву. Стьопа, посилаючись на те, що він перший побачив острів, вимагав собі права першим запропонувати назву. На його вимогу зважили. Юнак нахмурився і став посилено думати, але жодна гарна назва, як навмисне, не спадала на думку.

— Хай буде острів Місячної Ночі! — крикнув юнга.

Всі наче чекали цього вигуку і підхопили:

— Хай буде острів Місячної Ночі!

— Слава острову Місячної Ночі! — вигукнув Вершомет, і всі обізвалися на цей вигук:

— Хай буде острів Місячної Ночі!

Високо в холодно-сталевому небі байдуже пливло прекрасне місячне кружало. Над безкраїм крижаним полем спала заморожена тиша. Блідий, ледве помітний стовп полярного сяйва мінився над північним небосхилом. Темна зледеніла крихітка, якою виглядав пароплав, стояла не ворушачись. Тишу безмежних рівнин намагалась порушити купка людей, цих незрівнянно малих істот, що, наче мікроскопічна комашня, роїлись біля борту. А в далечині білий берег острова Місячної Ночі чорнів урвищами скель.

Стьопа і Павлюк вдивлялись туди жадібними очима і, здавалося, запалювались однаковим бажанням, бо за хвилину обернулися до штурмана і сказали одне і те ж, хоч різними словами:

— Отто Рудольфовичу, той острів зовсім близько. Ото б дізнатися, що там.

— Товаришу капітан, дозвольте майнути туди на розвідку.

Всі моряки повернулись обличчям до штурмана.