Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Знайти і затримати 📚 - Українською

Читати книгу - "Знайти і затримати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Знайти і затримати" автора Віктор Тимчук. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 34
Перейти на сторінку:
що говорили Філон і Шакула? Не називали кличок, малин?

— Вони програвали… — Цибух почухав під пахвою. — Мололи про Сибір, як там «гастролювали». Збиралися махнути в Ялту.

Я подумав, що слідчому ще доведеться добряче нагріти чуба з ними, щоб дізнатись, у яких містах побували грабіжники. Безперечно, там вони теж не сиділи склавши руки. Нам, в першу чергу, треба з'ясувати, куди і до кого могли податися Філон і Шакула, якщо з'являться в місті, щоб влаштувати їм засідки. До Коцюби — безсумнівно: і житло на околиці, і двері з вулиці, і сусіди звикли, що у нього збираються компанії.

Загупали кроки, і до кімнати увійшов Бунчук, оглянувся, на його обличчі відбилася відраза. Мишастий кіт шаснув у нішу за плитою.

— Фуу, ну й хлів… — зморщив лице Микола, підступив до ліжка. — Симпатичний дядько. Це йому на похмілля? — показав пляшечку з нашатирним спиртом.

— Йому. Почастуй, а то до ранку спатиме, — сказав Махов.

— Зараз продере до п'ят, — і підставив пляшечку до Коцюбиного носа.

Той втягнув повітря, раз, вдруге і захлинувся, закашлявся, закрутив головою й розплющився. Микола взяв його за сорочку на грудях і звів. Коцюба лупав червоними, підпухлими очима й нічого не розумів. Бунчук знову ткнув йому під ніс пляшечку, сховану в кулаці. Іван вдихнув нашатиря, аж його пронизав дрож і закапали сльози. Погляд його став осмисленим — до нього поверталася свідомість. Важко глянув на кожного з нас і втупився у сержанта.

— Хм… — промимрив презирливо. — Ти чого тут?

— Заговорив. Ще дати понюхати? — Бунчук простяг руку, й Коцюба злякано відсахнувся, вдарився головою об стіну й остаточно прочумався.

— Ну що, Хоменко, будемо говорити? — запитав його Махов.

Коцюба мовчки звівся, підійшов заточуючись до плити й припав до чайника — жадібно пив. Гострий борлак бігав туди-сюди — ворушив дряблу шкіру з рудою щетиною.

Вгамувавши спрагу, поставив чайник, щось пожував, а потім виплюнув на підлогу чорні крихти заварки, сів на ліжко.

— Ти хто такий? — глухо поцікавився.

— Слідчий прокуратури Махов і інспектор карного розшуку капітан Загайгора.

— Овва, давно не бачилися, — насмішкувато прорік. — І чого пожалували?

— Чи має Шакула в місті знайомих, окрім вас обох?

— А, Шакула… — пожвавішав. — Він зараз на мілині. Здатний на все.

— Ти скажи, Іване, про хавіри, де він може ховатись, — встряв Цибух.

— На, викуси! — скрутив йому Коцюба дулю й хрипло засміявся.

— Дурень ти! — скипів Петро й метнувся до нього, вхопив за плечі, затермосив, аж у того заметлялася голова. — Ти знаєш, чим пахне? Знаєш? Строком на всю катушку! Кажи, йолопе!

— Сядь, хлопче, сядь… — Бунчук одірвав Цибуха від Коцюби, підштовхнув до стільця.

Коцюба очманіло вирячив очі.

— Яким строком? — пробелькотів. — Ми ж тільки в карти… Прокинувся опівдні — а їх лизя злизала. Ти що, начальнику? — злякано дивився на Махова.

— Давайте адреси, до кого вони можуть піти, — не давав йому оговтатися Гліб.

— У Шакули тут нікого… — нервово почухав за пазухою. — Вони прямо з поїзда і до мене. Може, у Філона?

Про Філона, подумав я, розповість Клава Левенець. І про всяк випадок варто поцікавитися його колишніми зв'язками.

— Сержанте, виведіть Цибуха надвір, — розпорядився слідчий.

Почекав, поки вони вийшли, і запитав Коцюбу:

— Про які гроші говорив Шакулі Петро?

— Про гроші?! — звів вигорілі брови Коцюба. — Не чув. Їй-бо, не чув.

— Ви не поспішайте.

Іван чухав груди й супився, згадуючи…

— Ніби щось таке варнякав, — нарешті невпевнено сказав. — Але я не прислухався — стежив за картами.

— А Цибух і Шакула не залишалися наодинці?

— Ні, — заперечив Коцюба. — От Філон і Шакула вискакували надвір.

— Коли?

— Десь посеред гри.

Це після того, як Петро розпатякав про Ричка. Вибігали поділитися враженнями.

— Взувайся і поїхали, — сказав Коцюбі Махов.

— Куди? — сторопів Іван. — Чого? Я ж тільки в карти…

— Дасте показання про Філона і Шакулу.

Надворі на повні груди вдихнув повітря. Коцюба не замкнув кімнати. Справді, ні до чого: там нема що красти. На денному світлі вигляд у нього ще більш непривабливий: лице дрябле, побабчене, мов печене яблуко, волосся позлипалося, одяг висів, наче на жердині, й Коцюба щоразу підсмикував штани.

— Скільки вам років? — запитав його.

— Тридцять один.

Ми з Глібом здивовано перезирнулися. Майже наш ровесник. Це ж як треба жити, щоб так виснажити себе? Мені аж закортіло подивитися в дзеркало. Напевне, від страху, щоб часом самому через кілька років не зрівнятися з Коцюбою. Чудний: я ж не алкоголік і не картяр, нормально жив, правда, з перевантаженнями, як пілот, — і фізичними, і душевними.

Жінки, що стояли біля гасової крамниці, поглядали на нас, затримували свої погляди на Коцюбі й Цибуху, і в їхніх очах ні жалю, ні смутку. Коли проходили мимо них, почув:

— Слава богу, забрали…

Махов відпустив Клима Захаровича додому. Ми з Глібом сіли на заднє сидіння «газика», з боків обох свідків. Не хотіли ризикувати.

Сонце вже перетнуло зеніт і хилилося до обрію. Незабаром, через кілька годин, спадуть на землю вечорові сутінки, і попереду довге чекання у коротку літню ніч. Чи вдасться до темряви знайти і затримати грабіжників?

Вкотре питав себе: куди вони могли податися з галявини? Або тікали далі від міста, або навпаки — спробують проникнути у нього. Десь зачаїлися поблизу. Втім, для Шакули то не вихід із становища. Філон йому вже не потрібний. У цьому випадку почне діяти їх вовчий закон: позбутися спільника й заволодіти грішми. Філон — приречений. Невже не розумів? Мені зробилося тоскно й незатишно від безсилля.

Універмаг. Біля нього повернули на вулицю Шевченка, і наш «газик» упірнув під густі крони каштанів.

1 ... 28 29 30 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знайти і затримати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знайти і затримати"