Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

Якомога ввічливіше Тоні запитав:

— Виходить, він повісився? А перед тим надіслав до карної поліції повне зізнання. Так?

— Можна сказати й так. Є прощальний лист.

— І що в ньому написано?

— «Терпіти усе це я більше не в змозі. Жити так далі я не хочу…» І такі інші дурниці. Ви ж знаєте, колего… Самогубці пишуть завжди те саме…

Так, сьогодні він, Тоні, у виграшному становищі. Сьогодні він візьме гору. Такими дешевими прийомами Мюллер не уникне відповідальності.

— Звичайно, самогубці пишуть такі дурниці. Але, як правило, вони не зізнаються в тому, що вчинили вбивство. Шівас залишив зізнання?

Мюллер видимо збентежився.

— Та… залежно від того, як на це подивитись… Не те, щоб пряме зізнання… Але що він міг іще мати на увазі? Чому не хотів більше жити? До того ж у нього й привід був!

— Привід? Який привід?

Тоні вже здогадувався, що скаже Мюллер. І знав: Мюллер тепер розуміє, що він здогадується. І водночас він був певний, що Мюллер відчуває панічний страх.

— Маркус Бергер шантажував його дружину. Вона пішла на панель. Я вважаю, що тут усе ясно. Він дізнався про це й убив Маркуса Бергера, бо не міг знести ганьби. Проте докори сумління не давали йому спокою, і через кілька днів він повісився.

Мюллер значливо подивився на Вуста. Тепер усміхнувся Тоні.

— Ти мерзотник, Порно-Мюллере. Ти величезний мерзотник! Два дні тому ти мало не вбив мене, а тепер у тебе на совісті Шівас.

Тоні не хотів більше вважати його своїм колегою. Надалі він знову звертатиметься до Мюллера на «ви». Мабуть, краще б узагалі прибрати його з поліції. Взагалі! Атож, Мюллера він, вважай, позбувся. Нарешті.

Тоні глибоко вдихнув повітря, обійшов навколо свого столу й сів. Стілець здався йому незвично зручним. Тепер уже він наставив на Мюллера вказівного пальця, правда, не зображуючи при цьому пістолета. Але його слова прозвучали досить різко.

— Ви його допитували! Я хоч і не бачив протоколу, але скажу вам напевне: це ви допитували Шіваса. Вчора ви поставили його перед фактом, що його дружина вже кілька років займається проституцією! Ви його занапастили! Він на вашій совісті! Його самогубство має тільки одну причину: ваш безглуздий допит.

Мюллер здійняв руки, неначе прохаючи в неба прощення, і простогнав:

— Ти жартуєш, Тоні! Сподіваюсь, ти не збираєшся скласти вину на мене? Адже я діяв цілком у рамках службових інструкцій. До чого тут я, коли той сентиментальний осел наклав на себе руки?

«Тепер він каже мені «ти», — подумав Тоні. — Підлизується! Я потрібен йому. Я можу розквитатися з ним коли завгодно. Тепер я вже не хочу, щоб він казав мені «ти». Він тепер у мене в руках».

— Ви його вбили своїм допитом, своєю безглуздою ідеєю поставити перед фактом усіх чоловіків, яких це стосується. А щоб приховати цю історію, ви тепер хочете ще й убивство йому приписати. Ви мерзотник! Чи відомо вам, що в нього є дорослий син і доросла дочка? Він був уже дідом! Тепер ви хочете остаточно занапастити сім'ю, зваливши на мертвого діда ще й убивство! — Вуст підхопився, обіруч уперся в стіл і, нахилившись уперед, прибрав загрозливого, непідкупного вигляду. — Я цього не допущу, Мюллере! Не допущу! — крикнув він.

Сидячи знову в машині, що застрягла у вуличній пробці, Тоні усвідомив, які ж насправді мізерні були його докази проти Мюллера. Що він мав?

З таким самим успіхом усе могло обернутися зовсім інакше. Він цілковито довіряв своєму чуттю, але, крім нього, довіри цієї ніхто не виявляв. Зрештою, кожен має своє чуття. Він мусить викласти вже всю історію. Йому потрібен убивця. Він повинен знайти спільника.

Тоні вирішив поговорити з Францом Беккером. Кріста Беккер тепер була для нього не така важлива. Вона має спочатку отямитися від шоку. Згодом він допитає і її. Йому не хотілося знову піти з дому Беккерів за таких драматичних обставин, як минулого разу.

Водночас у свідомості Тоні знов постала Гудрун Кох. Правда, вона була тепер у нього не в машині, а все ще вдома. Він із жахом подумав раптом про рахунок за телефонні розмови, що його отримає невдовзі. Хто дасть йому гарантію, що вона не сидить весь час на канапі, не п'є його коктейлі, не доїдає його припаси й не надзвонює на весь світ по телефону? Може, у дівчини і в Японії є подруга, з якою вона листується і якій уже давно збиралася подзвонити?

Тоні намагався відігнати ці думки. Із суперечливими почуттями він підійшов до вхідних дверей і натис кнопку дзвінка.

Йому пощастило. Відчинив пан Беккер. Вони швидко відрекомендувались один одному, і пан Беккер запросив його до невеличкого садка. В альтанці стояло крісло-гойдалка, у яке сів пан Беккер. Тоні сів на садовий стільчик.

Рухом руки Беккер зробив знак дружині, яка визирала з вікна кухні. Вона відразу здогадалася, що він хотів сказати цим рухом. За хвилину жінка з'явилася в садку з тацею, на якій стояла пляшка мінеральної води та дві склянки. Одну склянку вона поставила перед чоловіком на складаний садовий столик і налила в неї води. При цьому вона намагалась не зустрітися поглядом з Тоні Вустом. Він теж волів і далі дивитися перед себе, щоб бачити тільки свої ноги.

Потім пані Беккер гучно поставила на столик його склянку, так само гупнула поруч пляшкою і зникла.

Пан Беккер зробив рукою заспокійливий жест і промовив:

— Ви вже налийте собі самі. Нерви в моєї дружини ще геть розшарпані. Вона була дуже прихильна до Маркуса Бергера.

— Дарма, я не злопам'ятний. Все-таки я ж приніс їй погану звістку. Беккер відпив два невеличкі ковтки, але склянку й далі тримав у руці.

— І ви справді вірите