Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

Як же він мав страждати і як, певно, боявся викриття!

Комісар Вуст упіймав себе на думці, що жаліє Маркуса Бергера, але не побачив у цій реакції нічого незвичайного. У поліційній школі й під час загальної соціалізації його навчили, що вбитий — це завжди жертва, гідна жалю, зате вбивця доконче має бути підлим і небезпечним.

Тепер, коли він усе собі так змалював, ці кліше знову відповідали дійсності, а в світі на якийсь час, здавалося, запанував лад.

На службу Тоні прийшов дуже задоволений і хотів був одразу ж пояснити нову теорію Мюллерові. Але той сидів за столом з дуже заклопотаним виглядом і заповнював якісь формуляри. Настрій у нього був чудовий. Він увесь аж сяяв. Мабуть, у нього сталася якась радісна подія.

Тоні подумав, що добрий настрій у Мюллера, певно, пов'язаний з якоюсь пікантною історією з жінкою. Тому він одразу вирішив не перейматися його веселощами.

— Мюллере, в мене виникла теорія. Цілком нова теорія! Тепер ми повинні подивитися на цю справу зовсім іншими очима. Допитувати чоловіків уже не треба. Вони всі випадають із кола можливих злочинців. Батьки нещасних дівчат також.

Повільно, замислено підвівши очі, Мюллер подивився на колегу довгим пильним поглядом, скривив рота в широкій посмішці й показав жовті від нікотину зуби.

— Так-так, у вас, значить, нова теорія.

«Чого це він зі мною знову на «ви»? — подумав Вуст. — Адже після того, як підстрелив мене, він сам запропонував перейти на «ти».

Несподіване повернення Мюллера до ввічливої форми звертання та його посмішка насторожили Вуста.

— Це дуже цікаво, що ви знайшли нову теорію. Ну, а я знайшов убивцю.

Вуст не зразу прийшов до тями. Йому, звичайно, було приємно дізнатися, що вбивцю заарештовано. Але, з другого боку, він не зрадів цьому тріумфу Мюллера. Адже це було його, Вустове, розслідування. Чи його вже передали Мюллерові? Невже той здогадався, хто вбивця? Чи він просто випадково натрапив на вбивцю, бо знову довше сидів за столом, ніж Тоні?

— Його вже заарештовано? Він признався? Можна переглянути протокол?

— Протоколу немає. Вбивця мертвий.

Тоні повернувся й пішов до свого столу. Тільки не попастися тепер на Мюллерові жартики! Не піддатися цьому негідникові! Я ще й рукою до ладу ворухнути не можу, а він уже знов збиткується з мене! Так чи так, а ми ще маємо звести порахунки один з одним.

— Як це мертвий? Він що — чистив пістолета й прострелив собі голову?

Тоні відчував, що запитання вийшло дуже вдале. Його можна було сприймати і як жарт, і серйозно. У кожному разі, цілком можливо, що саме Мюллер застрелив убивцю…

— Повісився. Він повісився. Не міг більше терпіти цієї ганьби. Нечисте сумління. У наш час таке буває. Дарма що ці типи стають усе нахабніші…

— Повісився? Хто? Хто повісився?

— Гадаю, цього чоловіка ви зовсім не знаєте. Принаймні ви ніколи його не допитували. Хоч і були до цього вже досить близько. Його дружину ви брали в роботу. Потім до цього типа взявся я. І відразу по-справжньому.

Правою рукою Мюллер зобразив пістолет і повільно звів його на Вуста. Вказівний палець був стволом, великий палець — затвором. Другою рукою Мюллер узявся за цей затвор, відтяг його, клацнув язиком — звук вийшов майже такий, як при подачі патрона в патронник, — потім надув щоки й вигукнув: «Бац! Бац!..» Якби це був справжній пістолет із справжнім патроном, то Вуст уже дістав би кулю межі очі.

Тоні не звернув уваги на Мюллерів жарт і знову спитав:

— Отже, я був близько до нього? Я був близько до розкриття вбивці? Як його звати? Які в тебе докази?

Тоні вирішив і далі звертатися до Мюллера на «ти». Він не хотів, щоб Мюллер сам визначав, коли їм казати один одному «ви», а коли «ти».

— Цього чоловіка звати Шівас.

М'язи на спині у Вуста судомно напружились. За одну мить він відчув себе постарілим на багато років. Надто старим для цієї роботи. Надто старим, щоб узяти гору над Мюллером. Надто чесним і надто відвертим. Йому захотілося звільнитися зі служби. Зараз же, негайно! Захотілось узятися до чогось іншого. Стати, наприклад, кухарем у піцерії, продавцем морозива чи газет. Але ні в якому разі не залишатися більше в цій команді. Адже тоді він нестиме відповідальність за розслідування. Дарма що жодної хвилини ним не керував.

Його весь час водили за носа. З нього робили блазня. Мюллер і шеф — однаковою мірою. А тепер вони ще й скинуть на нього відповідальність. Але він не згоден і далі брати участь у цій грі. Хай інші підставляють голову. Він не піддасться на Мюллерові штуки. Він знає, що Шівас не вбивав Маркуса Бергера. Шівас не міг бути його спільником. Хіба це можливо, щоб чоловік допустив, аби хтось спокусив його власну дружину, щоб він її при цьому фотографував, а тоді ще й дозволив, щоб хтось примусив її до проституції?

Ні, Тоні Вуст не хотів вірити в усю цю підлоту. Пан Шівас наклав на себе руки із зовсім іншої причини. І Тоні гадав, що вже знає з якої…

Раптом він спіймав себе на тому, що подумки зважує ситуацію. Що міг йому зробити цей Мюллер, який явно допустився помилки? Страшної помилки. І завдяки цій помилці він, Тоні, примусить Мюллера відступити. Мюллера та й шефа, оскільки всю відповідальність кінець кінцем несе саме шеф. Сам Тоні від них відмежовується й дасть докази, чому він не мав нічого спільного із цією справою.

Від самого початку він був проти того, щоб допитувати чоловіків. Він обстоював думку негайно закрити клуб «Афродіта», а не спостерігати й далі, як жінки продають себе. Тоні розумів, що ось-ось настане його час. Звичайно, йому випаде нелегке випробування. Зрештою переможець буде тільки один. І цим переможцем хотів