Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

— Але ж їй щонайбільше років шістнадцять чи сімнадцять! Навіщо це тобі?

— Тринадцять мені, мадам! Тринадцять років! Ви, певно, ще хочете дізнатися, коли це було в мене вперше?

«Зараз я зомлію, — подумав комісар Тоні Вуст. — Довго такого не витримаю. Вони мене доконають. Вони вдвох мене доконають. Мені треба їх вигнати. Обох! Ні, тільки Гудрун. Марія все-таки моя дружина. У нас дочка. Я не хочу ставити все на карту через якесь зухвале дівчисько».

— Скажи цій дурній сові, щоб вона не витріщалася так на мене!

Тоні вже не реагував на цей випад Гудрун. Він прихилився спиною до стіни, сподіваючись, що шлунок і система кровообігу витримають цю ситуацію. І лише пробурмотів:

— Будь ласка, не треба, я хворий… Згляньтеся…

Він відчув, як від голови в нього відринула кров. Марія все ще стояла за кілька кроків від Гудрун і пильно дивилася на дівчину недовірливим і водночас сповненим ненависті поглядом. Гудрун це вже почало набридати. Вона знала, як найкраще шокувати дружину Тоні. Тому просто скинула з себе рушника й тепер стояла зовсім гола.

Марія від обурення аж задихнулась, Тоні заплющив очі, а Гудрун простягла, немов жебрачка, руку, опустила очі й, удавши з себе смиренну, різко зажадала:

— Одна марка за хвилину! Ціни, як у кожному закладі з голими дівчатами. Доторкнутися — п'ять марок. Давай грошики, мені байдуже, чоловік ти чи жінка! Я звикла робити це за гроші. — Потім вона поквапно схопила рушника й, тримаючи його перед собою, гукнула: — Це те, що ти хотіла почути, стара сова! Можеш забрати свого Тоні! Мені він геть не потрібен! Але для тебе він надто добрий! Надто добрий! Він до мене навіть не доторкнувся! Навіть не доторкнувся він до мене!

Марія по-діловому, з холодним виглядом промовила:

— Власне, я прийшла тільки для того, щоб узяти деякі речі. Але я можу зробити це й іншим разом.

Не кажучи більше ні слова, вона вийшла з квартири.

Тоні й далі стояв, прихилившись до стіни, й думав тільки про те, як йому дістатися до канапи. Він мусив зараз же лягти. Йому потрібен був спокій. Гудрун підійшла й поклала руку йому на живіт.

— Що з тобою? Не дивись так сумно. Радій, що позбувся її! Ти заслуговуєш куди кращої. За це я можу поручитися. Гей, Тоні, ну скажи що-небудь! Ти що, сердишся на мене? Звідки ж я знала, що ця стара сова прийде сьогодні вранці.. Інакше я, звісно, зникла б… Аякже!

— Ох, Гудрун, мені так погано, так погано… Поглянь, може, десь знайдеш ромашковий чай… Нічого іншого мені зараз не треба.

Машина завелася з третьої спроби. Тоні сумно подумав про той час, коли цей автомобіль був новий. Скоро треба знов купувати машину…

Гудрун він залишив у своїй квартирі. Тоні вирішив поговорити з людьми із молодіжної служби й відділу соціального забезпечення. Кінець кінцем не сидітиме ж вона в нього вічно.

На якийсь час йому вдалося викреслити Марію з пам'яті. Він не хотів тепер згадувати про неї і про всі пов'язані з нею проблеми. Голова в нього має бути ясна, адже він їде на службу. Йому треба знайти вбивцю.

Тоні знов уявив собі сцени, які йому змальовувала Гудрун. Безпорадна юна дівчина у фонотеці Маркуса Бергера. Вона мусила слухати записи свого приниження, терпіти посміх Маркуса Бергера, а потім ще й виправдовуватися за те, що, на його думку, робила неправильно.

У ньому закипала ненависть. У своїй професійній діяльності таких почуттів досі йому щастило уникати. Може, тому, що замолоду він одного разу зламав сигаретний автомат. Справжньої ворожості до своїх «клієнтів» Тоні ніколи не відчував. Це завжди більше нагадувало гру, в якій були ті, що вигравали, й ті, що програвали.

Тільки цього Маркуса Бергера, тільки його Вуст ненавидів. На нього він залюбки влаштував би справжнє полювання. Ситуація здавалася Тоні непевною, і він спробував перенести свою ненависть з Маркуса Бергера на його вбивцю.

Ось на кого він має влаштувати полювання! Треба докласти всіх зусиль, щоб схопити вбивцю. Цього типа уявити не важко, він, певно, такий самий гидкий мерзотник чи ще й більший, якщо таке взагалі буває. Це міг бути, приміром, Бергерів спільник.

Для Тоні Вуста це була ідеальна постать. На нього він міг спрямувати всю свою ненависть. Переслідувати спільника й зірвати його плани — це дало б йому глибоке задоволення. Це було б щось більше, ніж просто робити свою роботу.

Так, спільник, той другий, мабуть, і є вбивця!

Тоді все стає на свої місця. Маркус Бергер справді спробував вийти з гри. Він закохався в дівчину. Закохався по-справжньому, адже таке буває! У Крісту Беккер. На перешкоді цьому коханню стало лиш одне: його темні справи. Він мав знайти собі іншу можливість заробляти на життя. У кожному разі грошей він призібрав досить. Цілком досить, щоб, скажімо, з Крістиним батьком — Францом Беккером — відкрити таксомоторне підприємство.

Вуст був майже певен, що вийшов на правильний шлях. Так усе стає на свої місця. Спільник не хотів дозволити Маркусові Бергеру вийти з діла. Зрештою не кожний міг узяти на себе роботу Маркуса Бергера, до обов'язків якого належало зваблювати жінок. І жінок він мав зваблювати таких, котрі звичайно не були до цього схильні, бо мусили рахуватися з поганими наслідками, бо це не відповідало їхньому світогляду, бо сприймали це як розпусту. То були дружини, що вже по двадцять років жили в щасливому шлюбі, а також дбайливо випещені дочки — саме ті жінки, які такої любовної пригоди дозволити собі не могли. Для цього треба бути й привабливим, і освіченим, і досить спритним. Усі ці якості мав Маркус Бергер. Тому той другий і не відпускав його. Маркус Бергер мусив жити подвійним