Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Маруся Богуславка, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Маруся Богуславка, Куліш П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маруся Богуславка" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 39
Перейти на сторінку:
сам на гру­дях ба­чив ра­ну,

Пробиті руці й нозі для до­га­ну»…





ДУМА ДРУГА





Тут зем­ля за­го­готіла,


Наче суд нас­тав ос­танній…


Чутка див­на про­летіла


По руїні пра­вос­лавній.


Не бу­ло та­ко­го ди­ва


І за пра­щурів ве­ли­ких:


Козакам Пре­чис­та Діва


Помогла на турків ди­ких,


Що не зна­ють Бо­га в Тройці


З Бо­го­матір'ю й свя­ти­ми


І в безвірно­му про­році


Чтять ол­жу сер­ця­ми зли­ми.


Золоту га­ле­ру, пов­ну


Оксамиту й зла­тог­ла­ву,


Наші при­вез­ли до­до­му


Богородиці на сла­ву.


Безліч їм Пре­чис­та зла­та


В бе­сур­мен ли­хих нак­ра­ла,


Осліпивши су­пос­та­та,


Талярів на­ла­пу­ва­ла.




«Поки сон­ця, по­ки світу,


Буде лю­дям за що пи­ти -


Не вкло­ня­ти­ме­мось жи­ду,


Дуків бу­де­мо лу­пи­ти!»


І без­ро­зум­на тем­но­та


До Дніпра про­жо­гом ри­не,


Заморочена го­ло­та


Прославляє ди­во див­не.


І ввесь Київ іздриг­нув­ся,


Всі міща­не й підзам­ча­не;


Тільки ти чо­гось на­дув­ся,


Конашевичу-гетьмане!


Спогадав єси про Бай­ду,


Незабутнього вовіки,


Про тяж­ку йо­го до­са­ду


І про жаль йо­го ве­ли­кий.


Не один він з ко­за­ка­ми


Показав тобі до­ро­гу


Придонецькими шля­ха­ми


Ід' мос­ковсько­му по­ро­гу.


Спогадав ти й про Ос­та­па, [116]


Запорозького гетьма­на,


Як йо­го скар­бо­ва ла­па


У Мос­ковську Русь пог­на­ла.


І са­мо­го На­ли­вая,


Що ца­рем зо­вуть п'яниці, [117]


Спогадав єси, як злая


Доля мча­ла ті гря­ниці,


«Там, - ре­чеш ти, - цент­ре жизні


Староруської зро­би­лось,


А в моїй дурній от­чизні


Гайдамацтво загнізди­лось.


І гнізди­ти­меться, по­ки


Пожари та шар­па­ни­на,


Голод, мір, крові по­то­ки


І пов­сюд­ная руїна


Навчать нас в Моск­ву втіка­ти


Від братів своїх ко­ха­них,


Рідним батьком ве­ли­ча­ти,


Кого дер­ли гірш по­га­них…»





І





Сидить один. Вся стар­ши­на май­ну­ла


Назустріч мо­ло­до­му Ко­чу­бею.


Його проміннєм сла­ва об­гор­ну­ла


І зо­ря­вою ри­зою своєю.


«Се цар но­вий сер­дець низько­пок­лон­них.


Тепер ніщо Пет­ро в них Са­гай­даш­ний.


Одніс чен­цям дві ти­сячі чер­во­них,


Козак, в своїй щед­роті не­обач­ний.


Левко сто ти­ся­чей чер­во­них має,


І всіх ки­ян до се­бе при­вер­тає.





ІІ





А міліони, що ко­зацт­во здав­на


За при­во­дом Пет­ра напліндру­ва­ло,


В Си­нопі й Тра­пе­зонті здо­бич слав­на


І в Кафі - се пи­ши те­пер про­па­ло!


Що Ка­фа? За­бав­ка нікчем­на, мар­на,


Козацтво з жар­ту ру­ки в Кафі гріло.


Велике ог­ни­ще там про гетьма­на,


Не про ко­зацькі че­ре­си горіло.


Тепер Пет­ро не п'є, не бен­ке­тує:


Він ду­шу на Гос­по­день суд го­тує.





ІІІ





Тепер ко­зацт­во вже йо­го не лю­бить:


Бо не час­тує зграї горілка­ми.


Тепер Бо­ро­дов­ка їм в тру­би тру­бить,


Що «світ увесь трем­тить пред ко­за­ка­ми»,


І бай­ду­же їм, що для патріарха


Зробив я те, чо­го во­ни не сміли:


Нові пос­та­ли в Русі ієрар­хи,


І на стольцях апос­тольських посіли,


І Русі Русь прос­тер­ла братні ру­ки,


Щоб не бу­ло між ни­ми вже роз­лу­ки.





IV





Мізерне сміттє! Темні гай­да­ма­ки!


Покіль вас мав чим доб­ре трак­ту­ва­ти,


Ви ла­щи­лись до ме­не, як со­ба­ки:


Тепер - хвос­том до іншо­го ма­ха­ти!


Махайте; я піду Москві слу­жи­ти,


Гріхи свої ме­чем по­ку­ту­ва­ти,


Цареві бла­говірно­му го­ди­ти


І ви­со­ко наш руський стяг дер­жа­ти.


Знайду й без вас до­ро­гу до Ос­ма­на:


Султан царсько­го зна­ти­ме гетьма­на!»





ДУМА ТРЕТЯ





Знов зем­ля за­го­готіла,


Мов Дніпро прог­нав по­ро­ги,


Наче бу­ря на­летіла


На гетьманський кіш убо­гий, -


На бу­ди­нок, що був кра­сен


Не уг­ла­ми, пи­ро­га­ми,


Де ко­зацт­во си­тих бра­шен


Наїдалось за сто­ла­ми.


Наїдалось-напивалось


Досхочу, аж до зне­мо­ги,


І тан­ця­ми вго­ноб­ля­лось,


І пісня­ми про по­ро­ги;


І про Ка­фу, про «пу­чи­ну


Християнських сліз і крові»,


Що зро­би­ли там руїну,


Вічну сла­ву ко­за­кові;


І про те, як мо­ре вра­ло


Мов ре­ву­чи­ми ле­ва­ми


І бе­зодні роз­вер­за­ло


Під ко­зацьки­ми чов­на­ми;


І як Юр Свя­тий по хма­рах


Грав ко­нем над ни­ми білим,


Сліпив очі яни­ча­рам,


Додавав ко­зацт­ву си­ли,


Як «обро­ки» й обітниці


Козаки на се­бе кла­ли


І в не­бес­ної ца­риці


У Пе­чорськім ро­бо­та­ли…





І





Не бу­ря, гомін, співи го­лоснії!


Кругом ко­ша-бу­дин­ку роз­ля­га­лись:


То Ко­чу­бею пох­ва­ли новії


Безкраїм мо­рем гуч­но хви­лю­ва­лись.


Іде тріумфом ли­цар між ли­царст­вом;


За ним ве­зуть га­ле­ру зо­ло­тую,


Везуть, тан­цю­ють. Навк­ру­ги з коб­зарст­вом


Ченці співа­ють гур­мом трис­вя­тую.


Волів два­над­цять пар, всі під стрічка­ми,


їх ро­ги вквітчані, як май, квітка­ми.





ІІ





«Стій» - крик­не Ко­чу­бей.


«Чого сто­яти? -


Рекли ченці. - Гей, друзі, до Ус­пен­ня!


Галери жде Пре­чис­та Бо­жа Ма­ти,


Як да­ру за ко­зацьке виз­во­леннє». -


«Ні, се від ме­не бу­де дар ге­рою,


Що вчив ме­не, мов со­ко­ла, літа­ти


Через по­ро­ги по Дніпру й по мо­рю


І на ту­рецькі рин­ки набіга­ти». -


«О свя­то­татст­во!.. Вас ос­во­бо­ди­ла


Пречиста, преб­ла­гос­ло­вен­на Діва,





ІІІ





А ви, в ду­ховній вашій тьмі, го­тові


Дари її щед­рот і бла­го­да­ти


Приносити у при­нос ко­за­кові


І смерт­но­го над вічну поск­ла­да­ти!» -


«Пречиста, не­по­роч­на Діва… Прав­да,


Такої чис­то­ти й не зна­ють лю­де…


І се, в її ім'я свя­те, наг­ра­да


Тому між на­ми ве­лет­неві бу­де,


Що вміє си­лу де­монську кру­ши­ти


І тур­чи­на в йо­го крові то­пи­ти…»





IV





«Ні, дя­ка не наг­ра­да! -


Загукали


Ченці, тер­за­ючи з до­са­ди ря­си. -


Такого ще ко­щунст­ва не чу­ва­ли


Не тільки ко­за­ки, та й сви­но­па­си,


Щоб не­по­роч­ною ко­гось наз­ва­ти,


Якусь мізер­ну, брен­ную лю­ди­ну,


Що «во гре­сях ро­ди­ла грішна ма­ти!» - [118]


«Шкода те­ря­ти до­ро­гу го­ди­ну:


До ме­ду лож­ки вам у нас не бу­де! -


Відрізав їм Лев­ко. -


Гей! Стіймо, добрі лю­де!»





ДУМА ЧЕТВЕРТА





Розчинились у гетьма­на


Рундукові двері


Проти тої зо­ло­тої


Пишної га­ле­ри.


На рун­дук, мов го­луб, вий­шов


Сивий, во­ло­ха­тий.


Се не го­луб во­ло­ха­тий -


Велетень кри­ла­тий.


Перед ним Лев­ко ли­царське


Приклонив коліно:


Так хо­роб­ро­му юнацьке


Серце по­веліло.


«Батьку! Привітай ма­ло­го


Чуру ни­зо­во­го,


Що, бу­ло, тобі сідлає


«Лева» во­ро­но­го. [119]


Привітай, кри­ла­тий ор­ле,


Козака-понуру, [120]


Що, бу­ло, тобі на морі


Грає у бан­ду­ру.


Під твоїм пал­ким натх­неннєм


Я співа­ти вчив­ся,


За твоїм бла­гос­ло­веннєм


З бе­сур­ме­ном бив­ся.


Речі нес­ка­зан­но дивні


Сталися зо мною;


Бо під батьківськи­ми крильми


Я з'учивсь до бою.


І твоя звізда щас­ли­ва


Козакам світи­ла,


Бо не людська. Бо­жа си­ла


їх чов­ни во­ди­ла,


Духом си­ли прес­вя­тої


Й та ду­ша горіла,


Що з ту­рецької не­волі


Нас ос­ло­бо­ни­ла.


Се в о н а тобі га­ле­ру


З чу­жи­ни прис­ла­ла,


Щоб ру­ка твоя невіру


Тяжко по­ка­ра­ла.


Ми ж, стра­тенці бе­сур­менські,


Обреклись об­ро­ком


Нищити краї ту­рецькі


Під ор­ло­вим оком.


Тридцять нас братів спряг­ло­ся


Превеликим го­рем,


В поб­ра­тимстві пок­ля­ло­ся


Перед Чор­ним мо­рем. -


Потіль пла­ва­ти й літа­ти


По мо­рю й по по­лю,


Покіль нас орел кри­ла­тий


Водить

1 ... 28 29 30 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Богуславка, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся Богуславка, Куліш П."