Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Fata morgana, Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Fata morgana, Коцюбинський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Fata morgana" автора Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30
Перейти на сторінку:
i увiльни­лось од пут.

Од юр­ми од­дi­ли­лись Iван Ко­рот­кий, Дей­не­ка та ще дех­то з лю­дей i ста­ли бi­ля Пiд­па­ри, го­то­вi на все. Пiд­па­ра ви­тягсь у весь свiй зрiст.


- Хома Гудзь тут? Ви­ходь!


Голови по­вер­ну­лись i три­вож­но-жорс­то­кi очi стрi­лись, на­че ме­чi. Де Хо­ма Гудзь?


- Нема. Не прий­шов.



На хви­ли­ну за­ляг­ла ти­ша i на­тяг­ла­ся, на­че стру­на. Ко­го те­пер? Чия смерть ви­ле­тить з ро­та i впа­де на тiм'я, як ка­мiнь? Бу­ло чут­но ди­хан­ня.


- Прокiп Канд­зю­ба!


Як! Прокіп Канд­зю­ба? А цього за що? Йо­го ж об­ра­ла гро­ма­да?


Староста по­яс­нив.


- Я по нього пос­лав. Вiн за­раз бу­де.


- Андрiй Во­лик! Ве­дiть!


- Волик… Анд­рiй… - про­ко­ти­лось лу­ною. - Тут… ось вiн…


- Ой, бо­же, що вiн вам ви­нен! - кри­ча­ла Ма­лан­ка. - Не ру­ш­те!


Її го­лос заг­лу­ши­ло тон­ке, гост­ре i нев­га­ву­че скиг­лiн­ня, по­дiб­не до вит­тя пiд но­жем по­ро­ся­ти, i тiльки зрiд­ка йо­го рва­ли ок­ре­мi сло­ва.


Тимчасом юр­ма двиг­тi­ла, ки­пi­ла i ви­ки­да­ла з се­бе, як стра­ва на­верх шу­мо­вин­ня, су­ху, скуй­овд­же­ну пос­тать ка­лi­ки.


- Йди… йди… ось вiн… ось тут. Не по­мо­же.


Його штовх­ну­ли, i вiн впав на ко­лi­на пе­ред Мак­си­мом, блi­дий, по­шар­па­ний весь, нiк­чем­ний, як опу­да­ло з ко­но­пель, з своїм цур­пал­ком за­мiсть ру­ки.


- Змильтесь… лю­ди… я нi­чо­го не ви­нен.


Вiн ук­ло­нив­ся, торк­нув­шись чо­лом зем­лi.


Максим пос­та­вив Анд­рiя на но­ги.


- Хрестись.


Андрiй за­раз по­кiр­но пiд­нiс до ло­ба ска­лi­че­ну ру­ку.


- Бийте йо­го.


Так вiн i впав. З ним по­кiн­чи­ли од­ра­зу.


I знов кри­ва­вим шля­хом од­тяг­ли тi­ло в ка­лю­жу.


Але му­си­ли ки­нуть, їх спи­нив га­лас. Юр­ма здриг­ну­лась од глу­хо­го стог­нан­ня жа­ху, од шу­му пiд­ня­тих рук.


- Дивiться… он там… встає… вiн ще жи­вий. Се­мен… Се­мен…


З во­ди ба­юри пiд­ня­ла­ся спи­на, як ост­рi­вець, на мить по­ка­за­лась ру­ка, на­че ло­ви­ла по­вiт­ря, i зно­ву впа­ла. Ще два-три ру­хи, ва­ган­ня - i дов­га фi­гу­ра ро­зiг­ну­лась по­во­лi та за­хи­та­лась на нет­вер­дих но­гах, як при­вид у чор­нiй сiт­цi стi­ка­ючих вод. Ве­ли­кi Се­ме­но­вi ру­ки, мов клi­щi ра­ка, на­да­рем­но шу­ка­ли, за що б схо­пи­тись.


- Вiн вий­де!.. вiн за­раз вий­де з во­ди!..


Тi, що тяг­ли тi­ло Анд­рiя, ско­чи­ли в во­ду i од­ним ма­хом со­ки­ри пок­ла­ли Се­ме­на на­зад у во­ду.


I знов жорс­то­ка ти­ша зду­ши­ла сер­це у жме­нi, зно­ву бо­лю­ча жа­га кри­ва­во­го сло­ва роз­тяг­ну­ла хви­лю у вiч­нiсть. Чия те­пер чер­га? Ко­го пок­ли­че смерть? Кож­не но­ве най­ме­н­ня да­ва­ло iн­шим змо­гу пе­ре­дих­ну­ти ко­рот­ку хви­ли­ну пi­льги.


Однак нап­ру­же­ну ти­шу нi­що не по­ру­ша­ло. Пiд­па­ра по­шеп­ки ра­дивсь з Мак­си­мом, i тiльки за пле­чи­ма у юр­ми би­лось i роз­ри­ва­лось го­ло­сiн­ня Ма­лан­ки та плач жi­но­чий.


Раптом все стре­пе­ну­лось. Юр­ма зiтх­ну­ла ве­ли­ки­ми гру­дьми i па­че бри­жi про­бiг­ли по нiй, як по во­дi.


- Ведуть! Про­кiп iде!


Прокiп пiд­хо­див спо­кiй­ний i дi­ло­ви­тий, як завж­ди. Так са­мо, як завж­ди, охай­но ле­жа­ла на ньому оде­жа, так са­мо по­важ­нi бу­ли йо­го ру­хи i ней­мо­вiр­ним зда­ва­лось, що ся лю­ди­на iде на смерть. От за­раз пi­дiй­де, ста­не, вий­ме з ки­ше­нi за­яло­же­ний зши­ток i про­чи­тає гро­ма­дi, скiльки зо­рав, за­сi­яв та що про­дав. Iнак­ше не мо­же бу­ти.


Всi очi вп'яли­ся в нього, а вiн спо­кiй­но все наб­ли­жав­ся.


Пiд но­ги йо­му по­па­лась пля­ма свi­жої кро­вi. Вiн за­ва­гав­ся на мить, на­че бо­яв­ся сту­пи­ти на кри­ва­ву до­ро­гу, поб­лiд на ви­ду i пiд­няв очi. Во­ни спи­ни­лись на руш­ни­цях, ви­лах, со­ки­рах, на Пiд­па­рi i куп­цi лю­дей, що вже сто­яли на­по­го­то­вi. Вiн зро­зу­мiв. Од­нак при­вi­тав­ся.


Пiдпара мах­нув до нього ост­рiш­ка­ми брiв.


- Чому сам не прий­шов? Ще по­си­ла­ти по те­бе… Го­туй­ся. Да­си од­віт пе­ред бо­гом.


- Хiба ти пiп? Я дам од­вiт гро­ма­дi. Во­на нас­та­нов­ля­ла ме­не.


- Пiзно вже, бра­тi­ку. За­раз пом­реш.


- За вi­що?


- Нiколи роз­мов­ля­ти з то­бою. Сам знаєш. Швид­ше ка­жи, що маєш.


- Громада так при­су­ди­ла?


- Громада.


Прокiп гля­нув нав­ко­ло. Бi­ля Пiд­па­ри сто­яли Олек­са Бе­зик, Iван Ко­рот­кий, Олек­сандр Дей­не­ка, дядько Па­нас. Все од­но­дум­цi.


- I ви про ме­не? Що я зро­бив?


Вони мов­ча­ли.


Рятунку не бу­ло.


Дядько Па­нас торк­нув йо­го в пле­че.


- Може, пок­ли­кать Ма­рiю?


Прокiп без­на­дiй­но мах­нув ру­кою.


- Покличте.


Вона лед­ве про­тис­ну­лась крiзь на­товп - в но­во­му цуп­ко­му ко­жу­сi, яким за­гор­та­ла ди­ти­ну, i за­раз ук­ляк­ла на обид­ва ко­лi­на на мок­ру од кро­вi зем­лю.


- Помилуйте нас, па­не ста­рос­то, i ви, чес­на гро­ма­до… Ко­ли б йо­го не об­ра­ли, вiн би в то­му не був.


Вона кла­ня­лась низько, ра­зом з ди­ти­ною, в один i в дру­гий бiк.


- Годi, Ма­рiє… вста­вай… - спи­няв її Про­кiп. - Слу­хай, Ма­рiє…


I на хви­ли­ну за­мовк. За­був усе вiд­ра­зу.


- Слухай, Ма­рiє… ось що… ко­ня про­дай­те… на­що вiн вам…


- Ой, бо­же, - го­ло­си­ла Ма­рiя.


- Мовчи. З тих гро­шей од­дай де­сят­ку Пи­ли­пу, що я по­зи­чив… хлiб, як змо­ло­тиш, не про­да­вай, щоб бу­ла своя му­ка… Мою оде­жу ли­ши для си­на, як ви­рос­те - зно­сить.


- Швидше там! - наг­лив Пiд­па­ра.


- Ой, - го­ло­си­ла Ма­рiя.


- Кланяйся ма­мi… не­хай прос­тять… та й вже. I ти прос­ти…


Вiн три­чi, як пе­ред го­вiн­ням, по­цi­лу­вав­ся з нею, прик­лав хо­лод­нi гу­би до чо­ла ди­ти­ни.


- Готовий? - пи­тав Мак­сим.


- Ще маю гро­шi гро­мадськi… клю­чi.


Вiн по­лiз у ха­ля­ву i ви­тяг звiд­ти ган­чiр­ку.


- Полiчiть… Трид­цять вi­сiм руб­лiв i два­над­цять ко­пiй­ок. - По­то­му зга­дав:


- Ще двi ко­пiй­ки.


I вий­няв з ки­ше­нi ра­зом з клю­ча­ми.


Максим заб­рав.


- Ще маєш що?


- Дозвольте ски­нуть жу­пан.


Вiн роз­щiб­нув­ся i ли­шив­ся в од­нiй со­роч­цi.


Круг нього з спiв­чут­тям го­мо­нi­ли:


- Добрий жу­пан.


- Шкода бу­ло б, як­би ума­зав­ся в кров.


Пiдпара на­би­вав ще руш­ни­цю, реш­та че­ка­ли го­то­вi.


- Стiйте, - спи­нив їх Па­нас Канд­зю­ба: - я сам. - Вiн все ще бi­ля Про­ко­па ту­пав.


- Крiпись, си­на­шу. Слу­жив до­сi гро­ма­дi, пос­лу­жи ще вос­таннє. Страш­но нам… вiй­сько iде… не всiм бу­ти в од­вi­тi… то­бi зап­ла­тить бог… Пе­рех­рес­тись.


Прокiп пе­рех­рес­тив­ся.


Марiя все го­ло­си­ла i рва­ла на со­бi ко­жух. ЇЇ од­тяг­ли мiж лю­ди.


- Прощайся, си­на­шу…


Прокіп вкло­нив­ся на чо­ти­ри уг­ли.


- Простiть ме­не, лю­ди… Мо­же, ко­му чим за­ви­нив… Про­щай­те…


- Хай бог прос­тить… Про­щай i нам…


Панас Канд­зю­ба зно­ву торк­нув­ся не­бо­жа.


- Куди то­бi стрi­ля­ти?


Прокiп вту­пив у нього вже мерт­вi очi. По­ду­мав.


- Стрiляйте в рот.


Бiлий, як со­роч­ка на ньому, вiн на­ма­гав­ся роз­ту­лить ро­та, але не мiг. Спiд­нi ще­ле­пи тряс­лись в нього, твер­дi i не­ру­хо­мi, як де­рев'янi.


Панас прик­лав руш­ни­цю ма­ло не до об­лич­чя i бах­нув.


А в од­по­вiдь на пост­рiл ли­це плю­ну­ло цiв­кою кро­вi i обiл­ля­ло Па­на­со­вi ру­ки i гру­ди.


Прокiп впав на ко­лi­на. Пiд­па­ра до­бив йо­го зза­ду.


Народ п'янiв од за­па­ху кро­вi, хри­пiн­ня смер­тi, по­ро­хо­во­го ди­му. А Гу­ща? А Хо­ма Гудзь? А Iван Редька? Як! Вiн ще жи­вий?


Однак нi Хо­ми, нi Гу­щi не бу­ло. Во­ни десь щез­ли.


Пiдпара най­шов охо­чих i

1 ... 29 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Fata morgana, Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Fata morgana, Коцюбинський"