Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

Вночі мені не спалося. Коли надворі вимкнули ліхтарі, в квартирі стало зовсім темно та лячно. Ні, я не боялась барабашки чи ще чогось потойбічного. Вся та неіснуюча нечисть залишилась в Куманівцях, у домі неподалік баби Зої. Мене більше турбувало, що до мене можуть увірватися крадії чи маніяки, або ті та інші разом. І хоч логічно я розуміла наскільки малі шанси такого нападу, внутрішній страх змусив ще раз перевірити чи зачинені замки та залишити світло у коридорі.

Заснула аж під ранок, а снилась мені цілковита дурня: ніби я в рабстві у свекрухи, саджаю їй город, і наді мною з батогом стоїть баба Зоя. Нема спасіння від них навіть за сотню кілометрів! Перевернулась на інший бік та спробувала задрімати знову. Щойно розслабилась, завібрував мобільний. На цей раз телефонував Єгор.

- Не пройшло і року... – пробурмотіла у слухавку.

- Ти з самого ранку не в настрої?

Він ще й дивується! Звісно не в настрої, бо зла і невиспана.

- А чого мені радіти, якщо мій чоловік забив на мене болт? Я вчора увесь день чекала твого дзвінка. Міг хоча б для ввічливості запитати чи доїхала. А раптом ми з Мацицьком розбилися по дорозі!

- Взагалі-то це ти обіцяла набрати мене.

Хм... Дійсно обіцяла?

- Але не набрала, і ти навіть не став хвилюватися!

- Таке враження, що ти просто шукаєш привід для скандалу. Я працював, на телефоні сіла батарея, а коли повернувся додому, то було вже пізно, не хотів тебе будити.

- Ти це зходу вигадав.

- З чого такі висновки?

- Бо раніше ти б попросив чужий телефон, але подзвонив би мені перед сном, - і таке було не раз!

- Раніше ти не виносила мені мозок...

- Бо ти поводився як чоловік, а не матусин синок.

- До чого тут мама? Хоч її не приплітай! І взагалі... – зітхнув. - Мені треба бігти, справ по горло.

В мене навіть прощатися не було бажання. Просто чергове розчарування. Я ж розраховувала на слова вибачення та зізнання в коханні до гробу. Напевне, він просто не встиг скучити.

Поки чекала Поліну, встигла накрутити себе до межі. Вже тисячу разів проаналізувала нашу розмову, зробила себе винною в черговому гирканні. Потім уявила своє життя без Єгора, розплакалась. Потім знову уявила, вирішила що все могло скластися ще краще, ніж є. Я б мала кар’єру, жила б у своє задоволення та не думала б як догодити іншим. Знову розплакалась, бо пішла на поводу у своїх почуттів. І так по колу.

Коли ж у двері подзвонили, я застрибала від радості.

- Полька!

Сестра пройшла в квартиру, скинула взуття та обійняла мене. Потім відійшла на пару кроків й прискіпливо оглянула з обох боків.

- Ти не вагітна? – запитала, прищурюючись.

- Ні!

- А так потовстішала... Щоки відростила, у тебе їх ніколи не було.

Я підійшла до дзеркала. Мені здавалось, що нічого не змінилося. Може, їй зі сторони видніше...

- Якщо набрала, то добре. Я намагаюсь відростити груди та сідниці.

Поліна розсміялась.

- А ти в курсі, що жир накопичується не тільки там, де тобі потрібно? – дістала з сумки домашнє печиво. – Якраз в тему. Андрій напік для тебе.

В мене очі на лоба полізли. Ті гостинці виглядали цілком пристойно. Ні за що б не сказала, що то страва рук чоловіка. Єгор навіть картоплю посмажити не здатен. На одне з наших побачень він пообіцяв власноруч приготувати пасту. Було дуже смачно і романтично, але на ранок я знайшла коробку з доставки ресторану.

- Він у тебе і пекти вміє?

- А що йому залишається. Коли дружина лінтяйка? – знизала плечима сестричка. – І пече, і готує, і з малою грає. Ще б заробляв більше, то ціни б йому не було.

- Бідний чоловік. Ти йому взагалі продихнути не даєш.

- Він просто намагається робити усе, аби я почувалась щасливою. Он, дивись, - простягнула мені руку, показуючи нову каблучку. Тоненька смужка золота та квітка з камінчиком, - подарував на днях. Це, звісно, не діаманти, але...

- Вона дуже гарна!

І чому ми з Єгором вбили собі у голову, що їхня сім’я тримається виключно на страху Андрія перед Поліною? Стільки жартували про них, робили ставки на період, який вони витримають до розлучення, а в результаті у них все нормально, а ми самі повільно йдемо на дно.

Поліна почала хазяйнувати на моїй кухні, зробила нам кави та накрила на стіл. Попутно розповідала про племінницю, конфлікт з сусідкою, що постійно заливає її, та нову посаду Андрія.

- А тебе як справи? – запитала, з подивом спостерігаючи, як я доїдаю печиво. Дідько, воно було неймовірно смачним! – Зупинись, з такими темпами ти скоро не влізеш у штани!

- Та годі.

- Згадай тітку Надю. Вона всю молодість була худющою, їла все, що заманеться і не товстішала. А потім – бац! І в сорок років почала рости, як на дріжджах. Зараз під сотню кг важить.

- Ну мені ще не сорок... І я знаю коли треба зупинитись.

- Говориш, як наркоманка, - скривилась Поліна. – Краще залиш ці вуглеводи на потім, і пішли прогуляємось.

- В мене є краща пропозиція. Я оплатила сеанс масажу в крутому салоні. Там тобі так тіло розімнуть, що вийдеш новою людиною.

- Супер! Чого ж ми досі ляси точимо? – Поля підхопилась на ноги. - Погнали!

Я посміхнулась. Так, масаж та старша сестра – те, що мені зараз потрібно. Не зважаючи на неприємний осад після вранішнього спілкування з Єгором, я вирішила не розкисати. Причепурилась, взула босоніжки на підборах, узяла сумочку та слідом за Поліною вийшла з квартири.

А за дверима на мене чекав сюрприз.

- Ого, оце так жест! Ну вміють же деякі мужики дивувати, - присвиснула Поля. – А я думала, що такі вимерли разом із мамонтами.

Біля моїх ніг стояв величезний кошик троянд. Навіть не знаю, скільки їх там було. Здавалось, що десь під сотню. Такого мені Єгор навіть на заручини не дарував. От що значить совість прокинулась!

- Боже... – провела долонею по ніжних пелюстках. – Вони розкішні.

- Мені й уявити важко ситуацію, в якій мій Андрюха витратить стільки бабок на квіти. Та заради такого подаруночка я готова навіть зраду вибачити. Відразу з двома коханками!