Читати книгу - "Двічі в одну річку, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Заяву вже відкликав, - спокійно промовив він буденно намащуючи хліб маслом, ніби це зрозуміла річ. Думала вибухну, а сама розплилась у посмішці – дійсно, зрозуміла, правильно що й не питав. Так навіть романтичніше. Та згадала ще одне – ледь з голови не вилетіло:
- Слухай, мене сьогодні Оля надоумила, каже що оскільки квартира у спільній власності, за процедурою мали виникнути питання. Як так вийшло, що їх не було?
- Бо я нещодавно на свою частку дарчу зробив – лежить в кабінеті. Це твоя квартира.
- Навіщо?!
- А навіщо вона мені без тебе? Самі спогади мені не потрібні.
- Андрій, витратив на нотаріуса гроші дермно, тепер я тобі цю частку повертатиму.
- А хіба треба? Сподіваюсь, не виганятимеш, - усміхається він, - Вона завжди була твоя, ти тут кожен сантиметр облаштувала.
- Те що я на неї твої гроші витрачала, не робить мій внесок у неї значущишим, - вперто відповідаю я, - Не люблю таких непомірних дарунків, не роби так більше.
Та не сваримось. Ми навколого один одного навшпиньки не ходимо, схоже просто вчимось чути, розуміти і не драматизувати.
За кілька тижнів телефонує Андріс, каже що білети вже купили, в гості через шість днів прилетять.
- Чудово, давно їх не бачив. Надовго?
- Всього на три дні.
- Мало. Нічого, може трохи згодом самі до них завітаємо. Скажи, щоб нічого не бронювали, хай як завжди у нас зупиняться, - каже Андрій не відволікаючись від Мії, - Хоча ні, ти їх сама сюди запрошуй – твоя ж квартира, - усміхається він до мене.
- І не починай! "Твоє", "моє"... Може ще й Мію поділимо?
- А чого її ділити? Вона теж твоя, просто забарилась трохи.
- Про що ти?
- Я купив її, щоб тобі подарувати, та побачив тебе з тим хлопцем і сюрприз скис.
- Мені? - відганяючи сльози перепитую я.
- Все тобі, Ната, хіба не бачиш?
Я не знаю, як вмістити в собі цю безкінечну галактику кохання. У мене якийсь гормональний збій – занадто часто на очах бринить волога. Андрій, Мія, наша квартира, нова робота – всі мрії збулись. Ще трохи магії додає візит батьків – сяють мов на нове весільне фото позують. Мама кидається на Андрія, Андріс до мене.
- Андрію, я дуже рада вас разом бачити! До останного не вірила, що ви розлучитесь і не помилилась, - мама закінчує промову і перекидається на мене.
Андріс цілує мене в обидві щоки і відпускає. А от до Анрія він набагато стриманіший, тягне йому руку у вітальному жесті і злегка криво усміхається:
- Коли чоловік стає мудрішим на це приємно дивитись.
- Повірте, найбільше тому я сам радію, - з трохи нерішучою усмішкою відповідає він, а в мені тим часом всередині петарди зриваються. Я забалувана багато чим, та не батьковою підтримкою, тому оці слова Андріса - дорогоцінні перли. Рушаємо додому гамірним табором, допомагаю батькам влашутватися, знайомлю з Мією. Мати у захваті, а Андріс взагалі здається зараз на калюжу ніжності розтечеться. Це неймовірне видовище, коли мужній велетень падає навколішки перед кількома кілограмами милоти і величі. Оце вже другий такий в цій хаті завівся. Ввечочі Мію на прогулянку супроводжує неслабенький такий королівський почет – два Андрія разом. Попереджаю маму, щоб трап не відсувала і двері не зачиняла – в нашому домі таки порядки. Вранці Андрій бере собі вихідний – разом з моїми якусь денну розважальну програму має, а от я тікаю в офіс. Оля і Іра вже на місці, розглядають якісь файли, Мартин Данилович поряд крутиться. Дивлюсь не них і відчуваю радість приправлену легким сумом – це наче другий мій дім, а за три дні я його полишу. Я вже казала, що з моїм самоконтролем не все гаразд? Не можу стриматись, витираю сльозинку. Звісно, пильне око подруг то не полишає того поза увагою і за хвилини наш шеф має в офісі фонтан. Не брешу, коли кажу, що політики довкола мені не до вподоби і не перебільшую, що робота у вдавництві то дуже захопливо, але ж це вкрай важливий відрізок мого життя. Саме він зробив з мене ту, ким є зараз. Чи є інший спосіб з таким розпрощатися? Рішення спонтанне – запрошую всіх на завтра до себе. Звісно, шеф хоч і погодився, та завтра вигадає спосіб уникнути, а от дівчата точно прийдуть. Телефоную Андрію, кажу, що варто його батьків запросити – мої ж будуть. Та він наче не впевнений:
- Гадаєш, є сенс? Не можу гарантувати, що вони знайдуть час і сили відірватись від своїх фоліантів – їх приіорітети незмінні.
- Ну то їх справа, але ж запросити потрібно.
- Дійсно? – зітхає, - Добре, я зателефоную. На котру?
- На вісімнадцяту, - завершую розмову і занурююсь у справи. Намагаюсь фіналізувати всі «хвости» якомога раніше і біжу парковкою до машини. Бачу Іру на зупинці і підрулюю до неї:
- Сідай, підвезу.
- Слухай, Ната, ти мені дала квартиру і роботу, то ще й перевізником будеш?
- Сподіваюсь, просто подругою, Іра.
Всідається в машину, рулимо до неї:
- Як батьки?
- Ти знаєш, непогано. Тут у місті батьку покращало. Все ж ніякої роботи у дворі, більше часу на відпочинок. І мамі добре – як за батька не хвилюється то і тиск в нормі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі в одну річку, Інна Земець», після закриття браузера.