Читати книгу - "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"

Обоє лікарів були вже людьми похилого віку: йому — біля сімдесяти, дружина молодша від чоловіка на п’ять років. Домашньої прислуги подружжя не мало. В той час у Вроцлаві з цим було ще важче, ніж тепер. Тільки студент Інституту фізичного виховання Збігнєв Кварцер, який винаймав кімнатку в сусідній віллі, щодня грів котел центрального опалення, виносив сміття, а іноді на прохання пані Емми робив у центрі міста деякі покупки. Обидві сторони були задоволені: подружжя лікарів мало сумлінного помічника, студент завдяки отримуваній винагороді міг спокійно вчитися, час од часу дозволяючи собі навіть пляшку доброго вина, великим аматором і непоганим знавцем якого був.

Одного лютневого ранку Збігнєв Кварцер, як завжди, біля сьомої години прийшов до вілли Ротвальдів. Його здивувало, що перед головним і бічним входом, який вів до підвалу (там був котел центрального опалення й невеликий запас коксу), горить світло. Однак і ті й ті двері були замкнені. Студент марно натискав кнопку дзвінка, зсередини не почулось ані найменшого шуму. Заглянувши у вікно, Кварцер побачив, що в домі теж горять лампи. Він згадав, що вночі чув якісь крики, тоді не звернув на них уваги, однак зараз, припускаючи найгірше, побіг до міліції.

Тоді, 1946 року, дільничних комендатур міліції ще не було, а лише комісаріати.

В комісаріаті черговий лейтенант уважно вислухав студента.

— Зараз, Кварцер, перевіримо, — сказав молодий лейтенант. — Ну а якщо ви це вигадали, гірко пошкодуєте...

Ошелешеного Збігнєва Кварцера він про всяк випадок наказав посадити до арештантської й послав до Ротвальда двох людей. Міліціонери довго домагалися до вілли, проте також марно. Один з них повернувсь до комісаріату й доповів черговому.

Вчинок молодого офіцера можна було пояснити. Всього рік тому він брав участь у боях за Поморський Вал, пізніше штурмував Берлін. За відвагу отримав два хрести... і важке поранення в голову. До міліції прийшов просто з армії. В спаленому Вроцлаві життя було далеке від ідилії, і тому розпорядження лейтенанта «ліпше про всяк випадок замкнути невинного, аніж відпустити злочинця», мало своє підґрунтя.

Почувши рапорт міліціонера, черговий офіцер занепокоївся не на жарт. Ротвальдів знали в цілому місті, ширилися й чутки про їхні казкові багатства. Лейтенант вирішив повідомити міську комендатуру.

А там працювали досвідчені фахівці. Тривожним повідомленням вони не злегковажили, й незабаром на Затишшя було вислано слідчу групу. Вона уважно оглянула подвір’я та замки в дверях і дійшла висновку, що відчинити їх одмичкою чи зламати неможливо. Вікна першого поверху були заґратовані, а на другому — ні. В сусідів, де мешкав Кварцер, позичили драбину, і, вийнявши шибу, один з міліціонерів проник досередини, а потім відімкнув двері підвалу. Так працівники слідчої групи зайшли до будинку.

Все помешкання було перевернуте догори дном. Увесь одяг витягнуто з шаф і розкидано по кімнатах. Генрика й Емму Ротвальдів знайшли у спальні на ліжках — лежали зв’язані. Обоє загинули від ножових ран. Ніж так і залишився стирчати у грудях жінки. Їх, видно, катували. Били й мучили кочергою, яку розпікали на вогні каміну.

В холлі лежали дві металеві скриньки з виламаними замками. Вмурований в стіні кабінету лікаря вогнетривкий сейф був відчинений, в замку стирчав ключ.

Судячи з того, що на підлозі валялися одяг і розкішні хутра господині, а на стінах висіли картини відомих художників, було ясно, що бандити шукали лише гроші й золото. Скриньки знайшли самі або ж з допомогою тортур випитали у господарів.

У ті роки кримінальна техніка була ще досить примітивна. У розпорядженні міліції не було ні точних приладів, ні фахівців високого класу.

Та, попри все, група розслідування працювала чітко. Було зроблено багато знімків, зібрано численні відбитки пальців. Ті, що належали лікареві та його дружині, часто повторювалися. Зустрічались також відбитки, що належали якимсь трьом особам, очевидно, бандитам. На кочерзі, якою катували Ротвальдів, і на стилеті виявили дуже рідкісний відбиток з «подвійною петлею». Лікар визначив, що смерть подружжя настала десь між дванадцятою й другою годиною ночі.

Сусіди і випадкові перехожі, яких на превелику силу знайшли, пригадували: годині о десятій вечора біля вілли Ротвальдів стояло авто. Однак хто ним приїхав і коли воно від’їхало, з’ясувати так і не вдалося. Залишаючи віллу, бандити замкнули її ключами лікаря, які забрали з собою, — аби перешкодити міліції швидко проникнути всередину і тим самим виграти час.

Міліція взялася за Збігнєва Кварцера. Студент розповів, що він, як завжди, о сьомій вечора пішов до Ротвальдів. Йому відчинила сама пані Емма, але вдома був і пан Генрик. Кварцер вибрав шлак із топки центрального опалення, виніс його й приготував коксу на кілька днів (кокс брали неподалік на складі). Зачекавши, поки вугілля в котлі добре розгориться, він насипав стільки, щоб вистачило до ранку. Виходячи підвальними дверима, чув, що пані Емма повернула зсередини ключ.

На решту вечора і на цілу ніч Збігнєв Кварцер мав незаперечне алібі: ввесь той час він провів у товаристві молодої подруги — студентки Інституту фізвиховання. Молоді люди зізналися, що готувались до іспиту, який мали незабаром складати. А щоб наука йшла ліпше, випили дві пляшки вина — пляшки й досі стояли в кімнатці студента. Господар Кварцера розповів, що молода особа прийшла увечері, коли Збігнєва ще не було вдома, і чекала на нього. Лише десь біля сьомої ранку вони обоє вийшли з дому.

На допиті студентка заявила, що вночі чула якісь крики, але, заглибившись у книжки, не звернула на них увагу. Думала, що то бешкетує якийсь пияк.

Перевіривши ці свідчення, Збігнєва Кварцера перепросили й звільнили з-під арешту.

Перед міліцією постало дуже важке завдання: відбитки пальців є, але де шукати бандитів? Возз’єднаними Землями тоді мандрували сотні людей. Одні шукали притулку й праці, інші, репатріанти зі Сходу, приглядалися до колишніх німецьких господарств — таких ошатних і опоряджених. Нарешті, третіх (і таких не бракувало) вабили легенди про легке життя і грабунок. Ці люди ніким не були зареєстровані й ніде не нагрівали собі постійного місця. Саме вони завдавали міліції найбільших клопотів. Як серед такої маси знайти трьох бандитів?

Однак розв’язка настала дуже швидко. Вже другого дня до міської комендатури міліції надійшов анонімний лист. Невідомий інформатор описав напад на віллу Ротвальдів. Він же повідомляв не лише імена і прізвища двох бандитів, але й місця