Читати книгу - "Справа зниклої балерини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він рішучим рухом відчинив шухляду, дістав теку. «Справа викраденої балерини» – написано акуратним почерком Міри. Але чи викраденої? А якщо Віра Томашевич зникла так само, як і таємнича співрозмовниця Міхала Досковського? Ось і потрібний аркуш. Протокол допиту свідка Міри Томашевич. Абзац, який він шукав.
На веранду до молодого слідчого господар будинку повернувся в роздумах. Дві речі непокоїли його, однак про них він і словом не обмовився. Поставив на стіл теплий пиріг з яблуками, що його якраз час було виймати з печі.
Яків Менчиць ні про що не розпитував, натомість із задоволенням взявся пригощатися. Іноді цей хлопчина має непогану інтуїцію – не до відповідей на його запитання зараз йому було. Розклав перед собою листи, на які не мав часу відповісти вже кілька днів.
Мосьє Лефевр писав про перемоги на французькій частині фронту й водночас наступав на шаховій дошці – певно співвітчизники його надихали. Тарас Адамович розчистив вертикаль для тури, стримано похвалив французьких союзників, утримався від коментування подій на російській частині фронту. Ввічливо запитав про російський балет в Парижі, аби дати мосьє Лефевру привід описати свої походи в театри, і відклав лист.
Шкода було відкладати без відповіді лист гера Дитмара Боє – партія обіцяла бути цікавою, але надіслати листа німецькому партнеру зараз було не простіше, ніж арештувати Міхала Досковського. Врешті, всі війни рано чи пізно закінчуються, а шахові партії тривають. Потрібно просто почекати.
Торкнувся пальцями останнього, ще не відкритого конверта. Цей з Грузії, від князя, історією про якого так зацікавилась Міра. Читати його варто, попиваючи славнозвісний чай грузинських князів. Він також має стати містким атрибутом під час розповіді дівчині про те, як саме дідові Андрія Михайловича Ериставі вдалося створити першу в Грузії чайну плантацію. Отож поки лист варто відкласти. Князь Андрій Ериставі був грізним суперником, хоч найчастіше вигравав ті партії, коли писав із Грузії. Листи з Петербурга, де він час від часу жив, нерідко приносили Тарасу Адамовичу перемоги з легким присмаком невдоволення – князь писав поспіхом, припускався помилок.
Можливо, він теж припустився помилки через поспіх? Не передбачив, не звернув уваги – і Міхал Досковський з легкістю виграв партію. Чи ще не виграв? Ще є надія? Врешті, Тараса Адамовича зараз бентежило передусім те, що він досі не розумів логіку подій: як зникла балерина і чому? Невже це єдине, що примушує його проводити розслідування, – те, що він досі не розуміє, що саме зробив Міхал Досковський?
І знову в думках він повертався до протоколу, що його надрукувала Міра майже два тижні тому. Це були її спогади про той вечір, які закарбувала пам’ять дівчини. Клавіші Естер відбили на папері: «я зайшла у гримерку, Віри там не було. Інша балерина сказала, що Віру покликав знайомий. Я не здивувалась, сіла чекати, однак Віра не поверталась. Дівчина запропонувала мені спуститись в партер, бо я не встигну зайняти місце. Сказала, що до свого виступу Віра точно повернеться».
Який знайомий говорив з Вірою Томашевич перед виступом? Чи не був то…
Самі здогади. Потрібні факти. Крім того, була ще одна деталь – Тарас Адамович не міг позбутися думки про те, що аромат парфумів з яблучною ноткою начебто був йому знайомим.
– Тарасе Адамовичу, – перервав його роздуми молодий слідчий.
– Так?
– Я не розумію, як вона зникла, білявка під вуаллю. Це непокоїть мене.
– Що ви пропонуєте?
– Хочу повернутись у «Прагу» й вивчити приміщення. Опитати свідків.
– Вчора вночі я вивчив приміщення й опитав свідків.
– І ви маєте відповідь?
– Можливо. Але ж ви хочете отримати її самостійно.
Яків Менчиць, здається, вагався.
– Гадаєте, вона лишилась на терасі? Заховалась, а її не знайшли? – запитав молодий слідчий.
– Гадаю, вона спустилась.
– Ліфтом чи сходами?
– На це запитання спробуйте знайти відповідь у «Празі», – усміхнувся господар будинку.
XII. Імітатор
Він стояв на балконі готелю «Прага». Кияни називали цю шестиповерхову споруду потворою, тож навряд чи хтось із них здивувався, коли власник добудував ще й сьомий поверх під ресторан. Тим часом з його літньої тераси відкривався неймовірний краєвид – місто було як на долоні. Тож місцеві естети та модниці злітались у «Прагу», як бджоли в яблуневий сад Тараса Адамовича: одні – насолодитися красою Києва на заході сонця, інші – щоби продемонструвати нові сукні на цьому тлі.
Яків Менчиць піднявся на балкон третього поверху готелю не заради краєвидів, та й панорама звідси не надто вражала. Його увагу привернули візерунчаті поручні балкона. Він розглядав пелюстки квіток, що повторювались в орнаменті. Їх вісім. Вісімка – число шукачів пригод – так колись казав йому батько. Володимир Менчиць цінував це число, бо сам постійно був у пошуках. Син отримував листи з Херсона чи Миколаєва, потім дивувався телеграмам з Петербурга – не встигав стежити за батьковими пересуваннями. І не міг собі пояснити, які його дороги кликали, що спонукало знов і знов залишати рідне місто заради невідомих забутих Богом селищ і курних шляхів.
– Якщо ви вже тут, я б радив вам піднятися на терасу ресторану – ваші колеги там, – перервав потік його думок метрдотель. Вони вже опитали його, однак нічого цікавого не дізнались. Метрдотель, як і належить, майже весь час був на сьомому поверсі в ресторані, тож про пожежу дізнався одночасно з гостями.
«Прага» була не найдорожчим готелем у місті, навряд чи вона могла б конкурувати з першокласними «Гранд-готелем», «Савоєм», «Французським» чи «Континенталем». Однак у ресторані на сьомому поверсі нерідко можна було зустріти найзаможніших людей Києва – вони приходили милуватися панорамою. Тож, зрозуміло, чому евакуація гостей звідти стала для його працівників найбільшим випробуванням. Певно, вчорашня ніч була не найкращою і в житті метрдотеля.
– Якщо вам нічого не потрібно, змушений буду залишити вас, – знову нагадав про себе головний офіціант. Менчиць кивнув.
Поліція оглядала «Прагу» з ночі. Під час учорашньої метушні сталось кілька пограбувань, однак обійшлося без людських жертв. Невже пожежу імітували заради кількох прикрас та гаманців, які були поцуплені з незачинених номерів?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Справа зниклої балерини», після закриття браузера.